Анна Пахомова - Будеш мені нареченою, Анна Пахомова

- Ти ще тут? - чоловік м'яко торкається моєї руки. Я здригаюсь.
- Тут, - дивлюсь знову на нього. - Звісно я згодна грати твою наречену. Бачу, Арсену подобається в твоєму будинку.
- Чудово, - він посміхається. - Тоді час нам вийти в люди і придумати гарну версію того, чому раніше ми приховували свої стосунки.
- Вийти в люди - це ти про що?
- По-перше, мій товариш одружується, весілля на цих вихідних, а отже ми маємо бути там разом, - я відчуваю відразу невпевненість. Тому, що в таких компаніях буду почуватися абсолютно невпевнено.
- Можливо якась репетиція перед таким грандіозним заходом? - питаю, поглядаючи в бік сина.
- Ти переживаєш? Все буде добре, - запевняє мене Тимур. - Будеш круасан? На жаль яєчня вже холодна, а ти до неї майже не торкнулась.
Він намазує на розрізаний рогалик масло, і простягає мені.
Я відкушую маленький шматочок. І знову дивлюсь на радісного Арсена. Нагадую собі, що все це роблю лише заради нього.
- Ти не виглядаєш як щаслива наречена, - Тимур усміхається. - Давай свій рахунок, зараз спробую підняти тобі настрій.
Я пересилаю йому свій рахунок. І підіймаюсь з свого місця.
- Де у тебе кімнати для припудрювання носика?
- Прямо з кухнею.
Йду у вказаному напрямку. Вивчаю будинок - він розкішний. Не бідно живуть кардіологи в наш час.
А коли вже повертаюсь, Тимур чекає мене в просторій кухні. крізь прочинені двері на терасу вривається вітерець. Я зиркаю в бік фонтану - біля Арсена якийсь чоловік.
- Люд, нам потрібно відпрацювати ще один момент, - каже чоловік.
Наші погляди перетинаються. І я важко зковтую, помітивши в його очах щось більше ніж дружню приязнь. Не скажу, що мене це злякало - біля Тимура я навпаки почуваюсь напрочуд розкуто.
Але по тілу все одно виступають сироти.
- Що саме ми маємо відпрацьовувати? - намагаюсь, щоб мій тон звучав максимально по діловому.
- Ми ж пара. Тож маємо принаймні природно цілуватись, - каже він і наближається до мене.
Серце раптом починає битись десь в самому горлі.
Хочеться втекти. Я зусиллям пригнічую цей порив. Тимур має рацію. Ми маємо зіграти свої ролі ідеально. А для цього варто потренуватись.
Тим проводить кісточками пальців по моїй щоці. Я ледве не втрачаю свідомість від цього доторку. Все дуже ніжно і обережно, але водночас мене лякають мої відчуття. Я не відчувала нічого навіть на один відсоток схожого, коли колишній чоловік торкався мене.
А потім Тимур схиляється і торкається моїх губ своїми. Від нього пахне кавою. Я тихо видихаю, і міцно заплющую очі.
Всередині мене здіймається якийсь дивний ураган. Наче земля тікає з-під ніг, а тіло летить в невагомість. В той час як губи Тимура торкаються мене в чуттєвому поцілунку. Кров шумить в очах.
Я намагаюсь оговтатись. Але страх. ніби ось-ось зі мною станеться щось жахливе не дає мені нічого зрозуміти.
Я відштовхую його. І хапаю повітря ротом, долаючи напад раптової паніки. Що зі мною?
- Людо, все добре? - хрипким голосом питає Тимур.
- Краще більше так ніколи не роби, - видушую я.
- Але це був просто дружній поцілунок…
- Мовчи! Інакше ніякої угоди не буде. Просто не цілуй мене більше.
- Тобі аж настільки не сподобалось? - він вигинає брову. Але в глибині його очей бачу якусь злість. Напевно вважав, що він божественно цілується.
- Справа не в цьому, - максимально често відповідаю я. - Мені вже час додому.
- Правильно! - тон Тимура стає різким. Командним. - Збирай речі. Він сьогодні ти живеш тут!