Юлія Бонд - Твоя некохана дружина, Юлія Бонд

– Сьогодні ж розірвеш заручини з нареченою і зробиш пропозицію моїй племінниці. – Жартуєте? Ми з Уляною розлучилися місяць тому. Я виконав свою частину договору, у вас не має бути жодних претензій. – Невдячне щеня. Уля вагітна від тебе. Якщо відмовишся одружитися, то відберу все, що дав. Зроблю голим та босим. – Я не люблю вашу племінницю і ніколи не любив. – Це мене не хвилює. Мій онук має народитися у законному шлюбі. Поживете трохи після народження, а потім я сам вас розлучу! Відчуваючи, як катастрофічно не вистачає повітря, я послабляю вузол краватки та розстібаю на сорочці два верхні ґудзики. Маячня. Якщо дівчина все-таки від мене залетіла, то чому нічого не сказала? Ми ж бачимося майже щодня! Якого біса ця бліда поганка проковтнула свій язик?

Розділ 1

Анотація:

– Сьогодні ж розірвеш заручини з нареченою і зробиш пропозицію моїй племінниці.
– Жартуєте? Ми з Уляною розлучилися місяць тому. Я виконав свою частину договору, у вас не має бути жодних претензій.
– Невдячне щеня. Уля вагітна від тебе. Якщо відмовишся одружитися, то відберу все, що дав. Зроблю голим та босим.
– Я не люблю вашу племінницю і ніколи не любив.
– Це мене не хвилює. Мій онук має народитися у законному шлюбі. Поживете трохи після народження, а потім я сам вас розлучу!
Відчуваючи, як катастрофічно не вистачає повітря, я послабляю вузол краватки та розстібаю на сорочці два верхні ґудзики.
Маячня. Якщо дівчина все-таки від мене залетіла, то чому нічого не сказала? Ми ж бачимося майже щодня! Якого біса ця бліда поганка проковтнула свій язик?

 

РОЗДІЛ 1

Богдан

Щільно стиснувши щелепи, Ігор Іванович дивиться на мене з-під насуплених брів:

– Сьогодні ж розірвеш заручини з нареченою і зробиш пропозицію моїй племінниці.

– Жартуєте? Ми з Уляною розлучилися місяць тому. Я виконав свою частину договору, у вас не повинно бути до мене жодних претензій.

Я посміхаюся.

Ну й приколіст цей мужик. Тільки жарти взагалі не смішні. Я досі, як згадаю його племінницю, так у холодний піт кидає. Через себе переступив, щоб до неї доторкнутися, як до жінки.

– Невдячне щеня. Уля вагітна від тебе. Якщо відмовишся одружитися, то відберу все, що дав. Зроблю голим та босим.

Що-о-о?

– Це неможливо! – різко заперечую я, і кулак Ігоря Івановича з гуркотом опускається на гладку поверхню письмового столу.

– Можливо, придурок! Чи ти не знав, що коли двоє людей займаються сексом, то у них можуть бути діти?

Хитаю головою.

Та нісенітниця це все собача. Не багато того сексу і було, а те, що було – завжди із захистом. Та й взагалі, не люблю я цю бліду поганку. Худа вона. Страшна. Вії руді. Ластовиння по всьому обличчю. А ще жахливі шрами на тілі.

Бр-р-р.

Знаю, це наслідки пожежі, в якій згоріли її батьки, а Уляна дивом залишилася живою. І мені її шкода по-людськи, тільки все одно не розумію: чому я маю одружитися з цим чудовиськом?

Мені блювати хочеться від одного погляду на ці опіки. Але вголос про це краще не говорити, інакше Ігор Іванович і прибити може – у нього з кукухою трохи того, колишній військовий – у минулому контужений на голову і не раз.

– Я не люблю вашу племінницю і ніколи не любив, – кажу правду, ну навіщо йому такий зять? Хай передумає, доки не пізно.

– Це мене не хвилює. Головне, мій онук має народитись у законному шлюбі. Поживете трохи після народження, а потім я сам вас розлучу!

Стрільнувши в мене вбивчим поглядом, Ігор Іванович дістає з шухляди письмового столу невелику коробочку для ювелірних прикрас, передає мені.

– На. Подаруєш сьогодні Уляні.

Ковтаю грудку, що підкочує до горла. Схоже, реально попав.

– Що дивишся, Богдане? Бери давай. Не бійся, – зло посміхається. – Це лише обручка. Я вже про все подбав, можеш не дякувати.

Язик прилипає до піднебіння. Відчуваючи, як мені катастрофічно не вистачає повітря, я послабляю вузол краватки та розстібаю на сорочці два верхні ґудзики.

Маячня якась. Якщо ця дівчина все-таки від мене залетіла, то чому нічого не сказала? Ми ж бачимося майже щодня! Якого біса ця бліда поганка засунула свого язика глибоко в дупу?

– Не треба випробувати мого терпіння, Ольховський. Якщо надумаєш відмовитися – зітру в порошок! Не забувай, хто з тебе зробив людину. Це завдяки мені ти живеш у розкішному будинку, їздиш на дорогій іномарці та бабло гребеш лопатою. А міг би досі сидіти у своєму Кукуєвому й надалі працювати вчителем інформатики. Хочеш назад у сільську школу?

– Не хочу, – через зуби ціжу, зробивши над собою чимало зусиль, щоб не нагрубити.

– Ну ось і домовилися. Бери давай обручку і вали вже. Термін даю до завтра. І не думай налажати, Ольховський, – загрожує пальцем як дитині. — Ти знаєш, яка дорога мені Уляна.Образити її я нікому не дам. Так що поводься як треба, а про решту я подбаю. Вільний.

З відчуттям, що мені на голову вилили відро лайна, я плетусь на вихід із кабінету, але в останній момент мене кличе Ігор Іванович. Каже, що я забув чортову обручку.

Натягнувши посмішку, що аж вилиці зводить, я повертаюся. Проігнорувавши погляд старого, хапаю зі столу коробочку з обручкою. Стискаю її пальцями. Та щоб воно все провалилося!

***

Вискочивши з будівлі обласної ради, сідаю за кермо своєї машини. Агресія заповзає під шкіру і навіть глибше.

Ні, ну не розумію, як могло залетіти це дівчисько!

Я пам'ятаю, як контролював кожен наш секс. Жодного разу не проігнорував резинку, якщо лише це не витівки молодшої сестри. Якось я взяв у її кімнаті пачку з презервативами. Невже через них?

Відчуваючи, як мене накриває агонією, таки дзвоню малій. Наїжджаю на неї особливо не розбираючись.

– Ти що брав презервативи у моїй кімнаті? Ой, дурню…

– Давай без образ, Лесю. Що не так із тими презиками?

– Я проткнула їх голкою.

– Що? У тебе з головою все добре?

– Нормально. Я дитину хочу, а Павло не дуже. І взагалі, нічого було брати без дозволу мої речі. Сам винен. Ось і одружуйся тепер на цій багатій мимрі.

– Ну дякую… Це одруження мені все життя зламає!

– Тож відправ свою дівку зробити аборт? До мене якісь претензії? Чи це я змушувала тебе спати зі цією дівчиною?

Закочувавши очі, стримую в собі порив зірвати злість на молодшій сестрі. Вона сто відсотків має рацію. Нема чого було зустрічатися з цією мишею. Треба було одразу послати Ігоря Івановича кудись якомога далі та звалити разом із заходом сонця. Звичайно ж, це означало б хрест на моїй кар'єрі. Але з іншого боку, я був би вільним і одружився з коханою дівчиною, а не з цим чудовиськом, від виду якої мені хочеться якнайшвидше повіситися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍