Ольга Вільна - Ярослав, Ольга Вільна

Харків

Журналісти робили останні фото з відкриття. Стрічка вже була перерізана і більшість гостей розійшлися залами, але основні обличчя події продовжували позувати.

Нове кардіологічне відділення було вкрай необхідним для Харкова. Місто славилось своїми медичними вузами та професійними лікарями. Однак обладнання та палати самих лікарень давно потребували заміни та ремонту. Всебічне освітлення нинішнього відкриття, окрім підняття рейтингів княжої родини та мерії, також мало на меті привернути увагу інвесторів та закласти підґрунтя для подальшого фінансування галузі. Найважчий перший крок вже був зроблений.

Новобудова, яку скромно назвали кардіологічним відділенням, включала в себе два крила стаціонару, медичне крило, в якому розмістились надсучасні операційні, приймальні та лабораторії, та адміністративне крило, в якому власне зібрались гості події. В адмін будівлі окрім звичних реєстратури, кімнат відпочинку та управлінських кабінетів, побудували кілька просторих лекційних зал, бібліотеку, виставкові зали, тренажерний зал та басейн.   

Учасники відкриття стояли в загальному холі, посміхаючись на камери. Мер, його заступники, головний лікар та вже призначений голова відділення. Княжна та княжич.

– Ти виглядаєш виснаженим, – Станіслава хитнула головою та подала руку племіннику. Зелена сукня з вишитими маками м’яко струїлась по тонкій фігурі княжни. Висока зачіска відкривала оплетену червоним намистом шию.

– Його Величність із цим не погодиться, – Ярослав закотив очі, але одразу прийняв пристойний вигляд. Маленька гра для своїх. – Здається, він вважає, що я все ще маю забагато вільного часу.

– Справді?

– На ранок у мене по графіку стоїть участь у конференції по супутниковим технологіям. А одразу за ними пари. І я не певен, що там десь були слова про сніданок чи обід. Хоча час на сон ніби ще можна знайти.

Тітонька тихо засміялась на це:

– То мені варто попіклуватися про твою вечерю.

– Точно, здається я бачив тут якісь снеки! – посміхнувся. Та все ж направився до столів із напоями та різноманітними заїдками.

На щастя, відкриття медичного відділення було важливою подією місцевого, а не державного значення. Тож йому випала можливість змінити офіційний костюм на більш вільне козацьке вбрання. Розшитий вкорочений жупан із легкими прямими штанами мали урочистий вигляд і при цьому були набагато більш зручними за смокінги. Та ще й високі чоботи на м’якій підошві не так дратували як лаковані туфлі. Всього мало бути в міру.

– Гадаю, приурочити відкриття кардіологічного відділення до Всесвітнього дня серця – було чудовою думкою, – княжна підняла запропонований племінником келих. Шампанське іскрилось, кришталь виблискував в світлі люстер. – Це приверне більшу увагу і до проблем серцево-судинної системи, і до розвитку національної медицини.

– Розмах вражає, – щиро погодився. І обережно підхопив невелике канапе з сиром.

– Наступного тижня тут вже планують проведення медичної конференції. Сподіваюсь, її також всебічно розрекламують. Населення має розуміти, що це таке. І для чого все це побудовано. – Станіслава зробила невеликий ковток. І проводила уважним поглядом чергове канапе, яке княжич швидко проковтнув. – От вам, юначе, відомо, що не дивлячись на те, що в Київській Русі працюють одні з найкращих світових кардіохірургів, переважна більшість населення абсолютно не обізнана щодо серцевих захворювань і способах їх лікування? Смертність від серцево-судинних патологій вже досягла 57% серед населення. І це в розвинутій країні!

– В такому разі, доступність діагностичних центрів мала б покращити справу? – одразу пригадались представлені Любозаром замітки щодо події. Лекційні зали заклали в проєкт не просто так. Були заплановані низки навчальних заходів для підвищення кваліфікації сімейних лікарів, особливо з сільської місцевості. Ознайомлення медиків з сучасними тенденціями та новими можливостями в галузі виглядало непоганим способом вирішення проблеми.

Рука потягнулась за черговою заїдкою, але зупинилась під пильним поглядом тітоньки. Зелені очі жінки звузились, а губи склались в тонку стрічку.

– Так, хлопче, – келих був рішуче відставлений, – ходімо, поговоримо на двір.

Всі чотири крила центру формували в центрі закриту оранжерею, своєрідний внутрішній сквер, в якому можна було спокійно прогулятись в тиші, серед пахучих хвойників. Відрізаний від шуму мегаполісу затишний куточок природи, спеціально спроектований для відпочинку персоналу і хворих зі стаціонарного відділення. Викладені бруківкою доріжки зміїлись між вистриженими газонами, клумбами і ялинами. Де-не-де траплялись підстрижені до форми кулі туї. Вони ніби розкотились оранжереєю, без порядку і плану. Просто як вийшло. Серед розлогих кущів папороті ховались ажурні альтанки, обплетені молодими пагонами гліцинії. Дерев’яні лавки траплялись то тут, то там, дбайливо облаштовані спинками і столиками з тривожними дзвіночками для виклику персоналу. Будь-якої миті сюди міг дістатись черговий лікар і скористатись прихованим у лавках обладнанням.

Наразі ж в оранжереї не було відвідувачів окрім княжни та княжича. І служба охорони пильно слідкувала, аби так і лишалось.

– Отже, коли ти в останнє їв, Ярослав? – вони зупинились біля чергової альтанки.

– Сьогодні, – він звісно хотів поговорити з тітонькою. Але ж не про їжу!

– Справді? Бо щойно це виглядало так, ніби тебе не годували вже кілька днів. – І перш ніж хлопець встиг щось відповісти, продовжила: – Ще трохи і на це почали б звертати увагу. І я не жартувала, коли казала, що ти виглядаєш втомленим. Хто складав твій розклад?

– Любозар. Але він це робив за наказом батька, гадаю.

Закинув руки за спину і зосередив погляд десь поперед себе. Трапилась нагода. І нею потрібно було правильно скористатись.

– Я мав необачність затриматись на вечірці, влаштованій одногрупниками з університету. І про це встигла надрукувати жовта преса. До того, як втрутився Костянтин. Тепер мені відновлюють репутацію. Мабуть.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍