Ольга Вільна - Ярослав, Ольга Вільна

– Бо це історія держави, на яку ти збираєшся працювати, – Зорян проблем з історією не мав. Хлопець закрив її одразу, ще в першому півріччі другого курсу. В той час як Романа вже майже рік намагалась скласти її хоч на якусь оцінку, окрім кола. – Звісно, ніхто не змушує тебе працювати безпосередньо на державу.

«Зараза, знає ж куди бити», – стрельнула очима в хлопця. Вона ж бо з першого курсу прямо заявила, що хоче зрештою працювати на службу безпеки Київської Русі. Хто б тоді попередив її про кляті бали по непрофільним предметам?

– Точно. Це ж тільки твоє бажання. Можна просто трохи попуститись. І обрати будь-яку іншу професію.

– Знишкни!

«І нащо я взагалі озвучила тоді свої плани?!» – Зорян бісив не менше за впертого старого маразматика, який викладав кляту історію.

– Визнай, це не твоє. Та й тобі все рівно туди не потрапити.

Зорян знизив плечима. І пройшов повз з виглядом переможця. Інші студенти так і не дочекавшись продовження перепалки також хутко розійшлись по своїм справам.

– Справді без шансів? – єдина, хто лишилась, була краща подруга.

– Я не бачу різниці між Ярославом Всеволодовичем і Ярославом Святозаровичем, – пробурмотіла, підіймаючи сумний погляд.

– А такий був? – Люда насупилась. Але зрештою хитнула головою і потягла подругу вгору. – Може тоді заплатити?

– Не думаю.

Плентатись на другу пару бажання не було. Як на зло, це був черговий обов’язковий непрофільний предмет – Право. І Романа підозрювала, що наступні півтори години вона змушена буде вислуховувати черговий аналог скороченої версії історії Русі.

Ніби це якось могло стосуватись її майбутніх робочих задач.

– Слухай, – подруга схилилась над конспектом, – як ти ставишся до того, щоб погуляти в іншому місті?

Ввідна лекція була наднудною, тож Романа залюбки переключилась на іншу тему.

– Тобто?

– Мій новий хлопець запросив мене на круту вечірку. Але мені трохи боязно йти туди самій, – в чесних очах ховалося щось неправильне.

– Новий хлопець? – це було першим питанням. Люда в своєму пошуку ідеального чоловіка мала схильність починати зустрічатись з усіма підряд. Але при цьому часто забувала кинути попереднього «друга», коли вже починала гуляти з наступним. Або ще з наступним.

– О, він красунчик. І з грошима, – очі подруги запалали. – Все дуже серйозно. Його батько – кардіохірург. І сьогодні в його клініці відкривається нове відділення, яке він очолить. В честь цього якраз планується грандіозна вечірка. І він мене запросив. Так що?

Дівчина кілька разів кліпнула очима:

– Пробач?

– Це буде в Харкові. Ти зі мною?

Романа хитнула головою.

– Люда… а ти впевнена, що він справді той, за кого себе видає? І ти так і не сказала, хто він взагалі.

Лекція була забута остаточно.

– Яка ти нудна. Я ж розказала все, що має значення.

– Я серйозно! Яке ім’я, вік, звідки він і чим займається. Він, а не його батько. Ну?

Подруга мала високий зріст, пишні форми і правильні риси обличчя. Постійно займалась спортом, ходила в салони краси і не лінувалась кожного дня вкладати густе чорняве волосся в цікаві зачіски, підкреслюючи виразні карі очі. А головне – знала собі ціну, що також приваблювало багатьох хлопців. Тож обирати їй завжди було між ким.

Між тим Людмила зітхнула. Подивилась із докором. Знову зітхнула. І таки дістала свій «відьомський» блокнот – невеликий записник, де були зібрані контакти та дані всіх колишніх, нинішніх та майбутніх кандидатів в чоловіки.

– Звуть Миколою. Родом із Харкова. Навчається в університеті Шевченка на журналіста. Знімає квартиру у Києві. Уявляєш? Має права та автівку – крутяцьку червону Славуту-марево. Це двомісний кар зі скляним дахом і шкіряним білим салоном. Уявляю, як в ньому кататись нічними вулицями. Обіцяв покатати до речі. Займається дайвінгом. Ах, і має ще яхту, і…

Подругу понесло, тож Рома поспішила зупинити її до того, як вона почне розказувати про всю власність родини цього Миколи.

«Але дивно, як реально їй вдається зібрати стільки інформації за такий короткий час? – зі свого місця Романа бачила навіть виписані номера рахунків чергового «друга». Дані, які навряд чи можна було отримати законним шляхом. – Але це вже не моя справа».

– Я маю два білети на літак туди і назад завтра о п’ятій ранку. Встигнемо погуляти і повернутись до пар. То ти зі мною?

– Тобто білети вже є?

– Так.

– І я маю вибір?

– Ні, – подруга бувала неперевершеною.