Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова

— Добре сер, тільки допоможіть її знайти. Вона ж найчастіше в бібліотеці була, а сьогодні навіть не дійшла і в кімнаті її нема.

— У дворі перевірили?

— Так. Хлопці з групи вулицю прочесали, поки ми по будівлі бігали.

— Дивно, — тут уже ректор занервував.

Коли з новими силами почали мене шукати, брати побачили хлопців, з якими билися. Ті їм бридко посміхнулися і сказали:

— Що втекла малявка від вас?! А ось нічого було її доводити до істерики.

— Ми вибачилися вчора!

Навіть за допомогою мене не знайшли. А я спочатку стукала і кликала, потім видихнулася. Трохи відпочила і знову стала кликати. Коли втомилася остаточно, сіла на підлогу відпочити і якось дуже міцно заснула. Прокинулася в лісі, до того ж поруч чулися шерехи, а вдалині вовче виття. У голові був дивний стан, немов я напилася або вдарилася головою об щось. Під час спроби згадати, як я тут опинилася, голова стала просто розколюватися. Встала з землі, озирнулася. Навколо було темно і незрозуміло, куди йти. Знову почула виття, подивилася ще раз на ліс, зір трохи пристосувався і я могла розрізнити дерева. Підійшла до дерева, на яке я зможу спробувати забратися. Як то кажуть, жити захочеш і не так розкарячишся. Залізла на дерево, обідравши не тільки руки, а й лоб.

Коли помітила темні тіні тварин, уже більш бадьоро залізла вище на дерево, там, де гілки піді мною вже починали загрозливо гнутися й тріщати. І в напрузі просиділа до світанку, зате голова прояснилася, і з величезними зусиллями я згадала, що вчора сталося.

— Паразити дорослі. А якби я справді була дитиною? Злякалася б до напівсмерті й могла вбитися.

Уранці почула як мене кличуть, а потім зрозуміла, що сиджу на дереві в академічному парку.

— Дерек! — покликала брата.

Він підбіг із кимось із магістрів. Зняв мене з нижньої гілки і дбайливо притиснув до себе. А я як мавпочка обняла його всіма кінцівками.

— Холодна яка! Ти навіщо втекла?!

— Я не збігала, — тихо огризнулася.

— Нічого не питай у дитини. Менталіст подивиться.

— Вона маленька для цього!

— Це поверхневий огляд буде. Навіть я бачу, що хтось впливав, не дуже вміло на дитину. Ліє, голова болить?

— Угу.

Виявилося, голова в мене боліла через невміле стирання пам'яті.

— У неї хороша вроджена опірність і вона, нехай насилу, але згадала вчорашній день, — сказав фахівець. — Хлопців варто покарати. Не переживай, не твоїх братів. Як голова, уже не болить?

Просто кивнула. Подряпини мені обробили й віддали братам. Я за них зараз чіплялася всіма кінцівками.

— Цікавий випадок, — сказав чоловік, дивлячись на мене, — вона сприймає себе дорослою, і це не гра, вона справді себе так почуває. Потрібно поговорити з вашим батьком.

Увечері до нас у кімнату прийшов той самий менталіст.

— Твій прийомний батько розповів, за яких обставин ти опинилася в цьому світі. Я поговорив із лікарем, що тебе лікував, можу розвіяти деякі твої страхи. Ти не постарієш, як думаєш собі. І у вісімдесят років не будеш стародавньою бабусею. Задаєшся питанням як? Деякі медичні маніпуляції змінили тебе. Так, у тому світі ти швидше дорослішала. Але була все ще дитиною, не сперечайся. Я бачу тебе досить добре. Ти була дитиною, хоч і була надана сама собі. Ти б вижила, якби не сталося того сходження і навіть якось подорослішала. Але тепер у тебе є шанс на нормальне дитинство з люблячою родиною і нормальними братами.

На цих словах я розплакалася, тихо, без слів та істерик. Брати, спостерігаючи за нами, занервували.

— Чому вона плаче?