Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова

Поцілував мене в лоб і швидко втік. Я сумно зітхнула, дивлячись на літери. Хотілося вити немов вовк! Дуже повільно і старанно виводила літери. До обіду розправилася з однією стопкою для першої літери, а за сьогодні потрібно зробити дві з половиною і завтра закінчити. І завтра вже відправити потрібно! А пальці вже болять.

Перед обідом забіг Януш. Швидко глянув, що в мене вийшло. Підхопив на руки і втік до їдальні.

— У тебе добре виходить мала. Втомилася?

— Угу. Поклала голову на плече і мало не заснула, поки він швидко йшов.

А після обіду я відчула себе маленькою дитиною, яка зараз тупо засне після ситного обіду. Нагадала собі, що я вже давно не маленька, щоб так себе почувати. Хіба мало, що мене бачать по іншому, але в тому світі я була вже дорослою. І навіть уже працювала віддалено кілька років. А тут мене відразу відкинули на рывень малолітки! Мої роздуми перервав Ронбер, він підхопив мене на руки і поніс у кімнату.

— Відпочивай мала, очі ледь тримаєш відкритими. Я забуваю весь час, що тобі вдень іноді спати потрібно.

Дивлюся на нього здивовано.

— Все, мені пора!

Подивилася на диван і зрозуміла, що якщо засну, то не зроблю домашку. Довелося пересилити себе і доробити прописи. За вікном уже потемніло, а брати все ще не з'явилися. Живіт бурчав від голоду. Від нічого робити я навіть дописала літери, що залишилися. Завтра зможу відпочити. Хлопці заявилися, варто було скласти мені всі аркуші в папку. Брати були брудні, і м'яко кажучи, пахли не дуже.

— Вас що викрадали?

— Ні, відпрацювання було. Проштрафилися сьогодні.

— Побилися з трьома придурками.

— Вони теж відпрацьовували?

— Ага, — сказав Януш доволі — магістр усіх відправив гній чистити у звіринці.

— Купайтеся, — сказала спокійно. — А потім у їдальню!

Мені тільки посміхнулися. Братці цілу годину плескалися в душі, але відмилися до скрипу. Потім мене потягли в їдальню. Там уже зустріли ще одну, злегка мокру трійку, які подивилися на моїх братів зло. Побачивши мене на руках Януша, усміхнулися.

— А через що побилися?

— Так, так, — брати одразу перевели тему, — як твої прописи?

— Усе зробила. Відправите мамі?

— Угу, — одразу від трьох.

Після пізньої вечері пішли в кімнату й одразу спати, час був уже до відбою. Уранці довелося самій під наглядом братів складати аркуші в конверт від школи і відправляти мамі. Листи батькам писали хлопчаки. Буквально за хвилину отримали записку від мами:

"Лія, ти розумниця! Дуже акуратно для першого разу"

— Краще їй не писати, чого мені це коштувало, — сказала я тихо.

Брати почули і засоромилися. Сьогодні курс Януша на тренуванні повели до смуги перешкод.

— А мені можна на канат? — запитала в магістра.

— Одне коло пробіжиш і зможеш спробувати, — сказав він спокійно.

Коло пробігла легко і побігла до магістра Гаурза. Він, бачачи моє нетерпіння, сказав з усмішкою.

— Розімнися поки що, пам'ятаєш, як хлопці робили? — кивнула — Тоді вперед.

Поки закінчила розминку під його суворим поглядом, зібралася і група. Вони розминалися швидше. Я закінчила раніше і мені дозволили залізти на канат. Тільки ось заборонили роззуватися, але взуття у мене було зручне і на канат вийшло легко забратися. Щоправда, моєю помилкою було подивитися вниз, будучи нагорі. У канат я вчепилася сильніше, а голова пішла обертом.

— Здається, мала злякалася, — сказав хтось із групи.

— Повзи слідом за нею, — вказав магістр на міцного хлопця з групи — якщо що, спустиш.

— Ліє, ти як? — покликав Януш.

Розплющила очі, подивилася на нього, потім на петлі попереду.

— Спускайся! — рявкнув брат — Не здумай далі лізти!

Магістр вилаявся, бо я потягнулася до мотузкового кільця. Він пішов знизу і розгорнув щит, щоб у разі зриву зловити мене.

— Чого встали, канати на вас чекають. Навіть дитина збагнула, що робити. Мала не поспішай і міцно тримайся, коли перебираєшся далі!

Хлопець, що послали за мною, наздогнав мене швидко. Але я вже вчепилася двома руками за мотузкове кільце і сосискою повисла.

— Або давай я тебе зніму, або тягнися до наступного кільця, вони спеціально близько зроблені. Тримайся тільки міцно. І якщо що, магістр тебе зловить.

Стала перебирати руками. Для мене кільця були не те, щоб дуже близько, але достатньо, щоб дотягнутися. До кінця я вже ледве висіла.

— Молодець, останнє кільце і мотузкові сходи павутина, ногами за неї чіпляйся так, щоб вона під колінами опинилася.

Хлопець раніше за мене перебрався, допоміг мені дотягнутися до "павутини" і підстрахував, коли я перебиралася.

— Втомилася? — кивнула. — Спускайся обережно! Я буду поруч.

Ось зараз спокійно злізла, і мене магістр узяв в оберемок, а хлопці після павутини, яка була об'ємною, перебиралися на наступну перешкоду.

— Буду тебе, мала, за приклад ставити. Мовляв, навіть дитина подолала канат, кільця і павутину. Далі не хочеш?

Там були колоди, що хиталися, що хлопців скидали в багнюку.

— Ні!

— Ось і славно.

Але на землю мене не відпустив, мабуть, переживав, що я знову кудись влізу. Носив залишок заняття на руках і намагався не кричати на хлопців, але й хлопці при мені старалися особливо.

А після сніданку я знову була надана сама собі. Увечері брати обіцяли повести мене і своїх дівчат у місто гуляти. На шляху до бібліотеки мене перехопили троє хлопців, підхопили на руки і затиснули рот. Віднесли в якусь підсобку і зачинили. Скільки б не тарабанила у двері, і не кричала, ніхто не чув і не відчиняв мене. Найдивніше, це маленьке приміщення було порожнім.

Брати помітили мою відсутність в обід, але не змогли знайти. Знервували, коли не знайшли мене в кімнаті до вечері. Вони пропустили вечерю і поспішили на мої пошуки. Оббігали всі місця, де я могла бути. Бібліотекар сказав, що я навіть не з'являлася. А воротар на воротах, що академію я не покидала. Хлопцям довелося йти до ректора. Той їх насварив за недогляд і нагадав, що я тут тільки через повагу до їхніх батька й дідуся і під відповідальність братів. І якщо вони не можуть впоратися з молодшою сестрою, то він доповість про це рідним.