Євгеній Шульженко - Гра почалась ІІ, Євгеній Шульженко

Степан підійшов ближче до Роми, розуміючи, що той може зараз схопити дівчинку та просто кинути через ганок на дорогу. Він подивився на дівчину зверху вниз та всміхнувся.

Іди собі, звідки прийшла, - сказав Степан, - ми нічого нікому не будемо віддавати. І магазин не ваш, і не наш. Домовимось. Завтра, зранку, приходьте та всі разом поговоримо, без погроз та образ. Ключик візьмемо з собою. Добро? Добро! – дівчина була не задоволена, але пропозиція Степана була розумна, - завтра в десять ранку чекаємо Вас. Бувайте!

Хлопець помахав дівчині рукою та закрив двері на ключ. Рома спочатку накинувся на Степана, але той все пояснив бугаю та всім дітям, що були в холі та чули розмову. По-перше, ні для кого не секрет, що дітей з дитячого будинку дійсно всі вважають не звичайними, хоча дівчинка це подала доволі грубо. По-друге, зустріч на завтра буде не обмін привітаннями, а сама звичайна бійка. Хто переможе, тому й буде належати магазин. От і все. Степан підняв плечі та розвів руки. Хтось присвиснув.

Для дітей з гуртожитку не в новинку влаштовувати бійки, тому страху не було. Треба дійсно погодити свою територію. Новий світ так новий світ, хоча ще не вірилось, що дорослі не прокинуться. Поки все це здавалось грою, сном, маревом. Більш за все, що завтра в десять ранку це хибне відчуття розвіється. Побачимо.

Діти погодили, що прокидаються годин в вісім, готують сніданок та збираються в холі не пізніше дев’ятої години. Треба зібрати натовп, подумати що і як робити. Можливо, вибрати командира, хоча ніхто не хотів комусь підкорюватись з одноліток. Йти на зустріч з дівчинкою, яка точно не прийде сама, треба обов’язково. Та може все ж таки, завтра всі прокинуться, а дорослі вже будуть чекати дітей та сміятись з них? Великий розіграш? Хоч це якось вже сумнівно.