Галлея Сандер-Лін - Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін

Глава 30

Якщо раніше Ярослава зупиняли її окрики, то зараз він як божевільний нісся за Віолою слідом. Але якщо вона куталась у куртку, намагаючись сховатися від струменів дощу, що били в обличчя, то благовірний кинувся за нею в чому був, тобто в тонкому джемпері: його верхній одяг так і залишилася на задньому сидінні. Дощ миттю намочив його з ніг до голови, а на вулиці і без того холоднеча і вітер ого-го.

Наздогнавши жінку на середині алеї, Яр вхопив її за зап'ястя, але вона вирвала руку:

– Не чіпай мене! Іди! Дай мені побути на самоті!

В цю досить пізню годину і при такій погоді алея була безлюдна, тому свідками сімейної розборки були хіба що ліхтарі, які тьмяно освітлювали околиці, дерева, що гнулися від вітру, та калюжі, які стрімко збільшувалися у розмірах.

– Віоло, не йди так!

– Яре, мені потрібно побути на самоті, або я зірвуся на тебе! – пригрозила Віолетта.

– Зривайся, але не втікай у темряву!

– Ярику, ти роздягнений зовсім, повертайся в машину.

– Тільки разом із тобою, – заявив категорично.

– Ти захворієш, – спробувала достукатися вона.

– Мені начхати, якщо навіть захворію і здохну! – він витер обличчя, по якому стікала вода. – Тому що без тебе мені все одно життя немає. Не тямиш?! Так, я вчинив як остання скотина, так, я все зруйнував і на руїнах твого серця побудував свій хисткий маленький світ. Маленький світ, який зараз тріщить по швах саме тому, що був побудований на брехні та моєму самообмані. Але знаєш... – чоловік підвищив голос, перекрикуючи вітер. – Я навіть радий, що ти, нарешті, все дізналася. Тому що тепер мене не буде рвати зсередини почуття провини, воно мене просто зжере остаточно. За ці твої очі, якими ти зараз на мене дивишся, за погляд, у якому я впав нижче плінтуса. І ти права, права, я вчинив підло і жер себе за це з того самого дня, коли збрехав Тимуру.

– Тобі не жерти себе треба було, а все мені розповісти, – заперечила резонно. – А ще краще – не чинити так!

– В коханні як на війні, Віоло, всі засоби хороші, і я боровся за своє щастя як міг, робив помилки і залишався один на один зі своєю совістю, яка піднімала голову, коли ти згадувала Тимура, – Ланін знову витер обличчя і відкинув мокре волосся. – Ти не розуміла, чому він так змінився, а я знав, знав і мовчав. Більш того, мені це було на руку! І я проклинав себе і одночасно радів щоразу, коли мені доводилося захищати тебе від нього. Так, ось такий я, зовсім не ідеальний. Нагримай на мене, якщо хочеш, удар, в обличчя плюнь, тільки не йди так! – він знову схопив Віолу за руку. – Підемо додому, покричиш, поб'єш посуд (якщо хочеш, навіть об мою голову, може, полегшає)... Але знаєш що... Тимур твій повірив, мені повірив, у тебе не запитав і став поводитися як остання сволота. Я б ніколи на тебе руки не підняв і гидот не казав, хай би мені і купу всього наговорили, навіть якби на тебе цебер бруду вилили. Я б нізащо не повірив і спочатку фейс за наклеп розквасив, а потім до тебе б прийшов, запитав, дізнався, спробував би зрозуміти... Мені ти важливіша, а не хто що говорить! І знаю, що ти вчинила б так само. Навіть сьогодні до мене прийшла, а його слухати не стала.

Тут Яр правий, чорти його заберіть, ще й як правий! І розуміє, що дуже винен, по очах видно. Тільки не легше їй від його почуття провини, анітрохи не легше!

– Дай мені побути на самоті, врешті-решт! – вона знову вивільнилася з його захвату.

– Не дам! Уже, дурень, відпустив на випускний, і геть що з цього вийшло. Не пущу саму в такому стані, точно в халепу потрапиш.

– Головна моя неприємність – це ти під боком! – зірвалася Віолетта. – Я вважала тебе віддушиною, а ти мені ніж у спину встромив і стільки років невинною овечкою прикидався. Вовк в овечій шкурі – ось ти хто!

– Добре, я вовк і брехун, – погодився Ярослав. – Значить, тим паче не дам тебе зжерти іншим вовкам!

– Та не станеться зі мною нічого, не маленька!

– У випускну ніч ти мені теж так говорила!

– Господи, ти коли-небудь позбавиш мене від своєї присутності?! – вона в люті тупнула ногою, піднявши низку бризок.

– Не позбавлю! – він крокнув до неї. – Привезу додому, а там вже роби, що твоя душа забажає. Треба тобі самій побути, не хочеш сьогодні зі мною розмовляти? Добре, я до друга ночувати піду, але ти не вештайся деінде по ночах.

– Та не збираюся я ніде вештатися! Солодкого хочу, піду до магазину.

О так, їй потрібно терміново заїсти стрес, щоб не накоїти дурниць. Морозиво, тістечка, цукерки... Що завгодно, аби тільки не пігулки.

– Я з тобою, – і здригнувся від пориву крижаного вітру.

– Яке там «зі мною»?! – розлютилася Віола. – Ти мокрий увесь, переберися спочатку!

У Яра в машині завжди є запасний комплект одягу на всякий пожежний, він взагалі хлопець запасливий.

– Переодягнуся, якщо ти підеш зі мною, – його тремтіння було все відчутнішим.

– Іди в машину і одягнися, кажу, захворієш.

– Піду – а ти або в халепу потрапиш, або втечеш кудись.

– Та нічого зі мною не станеться! – Віолетта була вже на межі. – Тут постою, тебе почекаю. Не хочу зараз в машину, мені свіже повітря потрібне.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍