Анна Ліє Кейн - Контракт на нове життя, Анна Ліє Кейн

- Я без, - легко погодився Дорайн. Моє зап'ястя кольнуло знайомим металевим холодком. Навіть не стала закочувати рукав, і так зрозуміла, що саме зараз опинилося на моїй руці, зображуючи браслет. Геррі видерся на моє плече, а потім, подумавши, шмигнув за пазуху. Я лише зашипіла і швидше застосувала заклинання швидкого сушіння.

- Ель, нам походу драпати треба, - підказав звір, висунувши мордочку назовні.

Компаньйон мав рацію. Дорайн продемонстрував повний набір іклів та скомандував початок змагання. Більшість викладачів кинулися в укриття, прикриваючись щитами, а за ними навздогін бігли молодшекласники. Я лише зробила кілька кроків назад, страж прикрив мене куполом від кількох сніжків та одного світлячка, але цілеспрямовано на мене ніхто не нападав, тому залишалося розгублено спостерігати за тим, що відбувається.

Жак демонстрував непогану спритність і гарне знання захисних і відбивальних заклинань. Ліззі Лорвуд по праву називалася однією з найсильніших викладачів у Годамн. Завідувачка примудрялася ще й зазначати студентам їхні помилки в нападі. Зіта Грау на пояснення не розмінювалася, просто роздавала потиличники тим, хто найбільше плутався у плетіннях.

Основна частина старшокурсників зібралася навколо демона. Придивившись, я помітила у цій купі всіх дітей, що перебували у моєму списку кандидатів на змагання.

- Як думаєш? - міркував Геррі. - Демон нам стража для захисту дав чи це він його вирішив сховати?

- Можливо, поєднав.

Від перших атак Дорайн закрився щитом, але навіть сліпому було б ясно, що початкові слабкі атаки були обманом. Мені здалося, що старшокурсники діють за заздалегідь складеним планом. Тепер залишалося спостерігати, чи молодші заважатимуть їм, чи зможуть стати командою.

Ректор схрестив руки на грудях і просто стояв, вивчаючи поглядом дії учнів. Навколо його невидимого купола закрутилася завірюха. Сніг ніби ожив і став повільно підійматися по стінах щита, бажаючи перетворити його на подобу білих будинків жителів північного краю. Демон так само зберігав крижаний спокій.

Я ледве не пропустила момент, коли вітер раптово стих, навколишні звуки зникли, у вухах задзвеніло від тиші. Частки секунди вистачило лише щоб перевести погляд на Таїру, і реальність ніби розкололася. Звукова хвиля вдарила у щит ректора. Готова заприсягтися, що подібне заклинання знесло б половину кам'яної стіни корпусу, але демонічний заслін лише завібрував, обтрусивши надлишки снігу. Щоправда, Дорайн перестав зображати кам'яну статую, відмер і зацікавлено придивився до студентів. З лав останніх долинуло розчароване зітхання.

Виявилося, що занепадницький настрій з'явився зарано. Молодші розглянули в захисті ректора пролом і кинулися атакувати тріщину, що повільно розповзалася, усіма заклинаннями на які вистачало сил.

Мені було видно, як демон спочатку підняв руку, бажаючи залатати захист, але передумав і повільно опустив кисть. Сніг так само кружляв навколо купола, налітав на нього, дозволяючи бачити контури магічного заслону.

- Розійдись! - крик Клода змусив хлопців не змовляючись пирснути в сторони. Хлопчик замахнувся, наче жбурляв камінь, і кинув у щит концентрованим заклинанням.

Окреслений снігом заслін тріснув, як скло, і розтанув у повітрі.Територія над полем наповнилася криками тріумфу, але, коли зачарована завірюха вляглася, місце, де до цього стояв ректор, виявилося порожнім. Учні спантеличено озирнулися на всі боки.

- Ой, - єдине, що видав Геррі, усвідомивши, що демон підло втік, і студенти перемикнули увагу на ту, що стояла неподалік. На мене.

Довелося тепер і мені ухилятися від снігових кульок і заклинань. У якийсь момент я навіть вважала за краще врятуватися втечею, дарма що страж, не показуючись, невпинно і надійно прикривав мене.

Я відскочила майже до самої огорожі та завмерла на місці. До цього моменту мені було спекотно від біганини з учнями, але раптово кров відхлинула від розчервонілих щік, серце, що гучно билося, завмерло в грудях, а ноги підкосилися.

Йозеф стояв на тротуарі, сховавши руки в кишені сірого пальто, і дивився на мене. Його тонкі світлі губи вигнуті у батьківській посмішці. З таким виразом обличчя містер ат Фаторі зазвичай з'являвся у вітальні зі свого кабінету, якщо вирішував, що його дружина надто скучила без його збоченої жорстокої уваги. Тоді він повільно діставав зі штанів дорогий шкіряний ремінь або брав з полиці моток мотузки, заготовлений на подібний випадок, а сам із захопленням стежив за тим, як його бранка блідла і стискалася, передчуваючи чергове катування.

Хотілося запитати у Геррі, чи бачить він те саме, що я. Ще більше хотілося почути негативну відповідь. Але я навіть не змогла відкрити рота, м'язи звело судомою. Жахливим зусиллям волі змусила себе зробити крок назад, потім ще один.

Діти звернули увагу на щось інше і їх не було чути поряд, хоча зараз я, в принципі, мало, що чула. На голову ніби накинули пухову подушку, через яку погано проникали звуки. Світ звузився до двох людей, у ньому залишилася лише невелика частина землі - пряма смуга, на якій мене від Йозефа відділяла лише ненадійна огорожа.

Посмішка чоловіка стала ширшою, стало видно рівні зуби. Не відриваючи від мене погляду, чоловік привітно хитнув головою.

Це стало останньою краплею. Я зірвалася з місця і з усіх ніг, гнана первісним жахом, кинулась у будівлю головного корпусу. Злетіла сходами на другий поверх, за звичкою увірвалася до свого кабінету, зупинилася, судомно шукаючи поглядом де сховатися. Він знайде мене скрізь! Він уже знайшов мене! Що тепер робити?

Дихання збилося так, що я не могла повноцінно зробити вдих, думки плуталися.

Я все-таки скрикнула, коли мене схопили за плечі, а наступної миті зрозуміла, що готова розплакатися, чи то від страху, чи то від радості.

Дорайн не промовив жодного слова. Він просто притис мене до себе й уткнувся носом у моє волосся. Його дорогий одяг, захищений від негоди заклинаннями було шкода псувати навіть дотиком, але я ніяк не могла вгамувати сльози, що котилися по щоках.