Платон - Апологія Сократа. Діалоги

Ф е д р. Вона особливо виявляється на велелюдних зборах, Сократе.

С о к р а т. Так воно і є. Але ти, шановний, приглянься й скажи, чи ти такої ж думки, як і я, що основа їх тканини не є міцною.

Ф е д р. Поясни, будь ласка, свою думку.

С о к р а т. Скажи-но мені, [B] якби так хтось при­йшов до твого приятеля Еріксімаха{279} або до його батька Акумена і сказав: «Я вмію впливати на людське тіло так, що воно, відповідно до мого бажання, нагрівається або холоне, або, якщо мені забагнеться, викличу блювання або пронос та інші подібні дії. Оскільки я це вмію, то я вважаю себе лікарем і можу зробити лікарем й іншого, кому я передам своє знання». Що, на твою думку, відповіли б на це Еріксімах або Акумен?

Ф е д р. Не інакше, як запитали б його, чи він також знає, кому, коли і якою мірою слід подавати ліки.

[C] С о к р а т. А якби він на це відповів: «Нічого цього не знаю, але вважаю, що мій учень сам зможе зробити те, про що ти питаєш»?

Ф е д р. Гадаю, вони сказали б, що цей чоловік несповна розуму: він щось прочитав у книгах чи випадково в його руки потрапили якісь ліки, і тому йому здається, що став лікарем, хоч не тямить нічого в медицині.

С о к р а т. А якби так хтось прийшов до Софокла або Евріпіда та [D] сказав, що він уміє складати довжелезні промови про маловажливе, натомість про важливе — дуже стислі й, якщо захоче, може робити їх то жалісливими, то, навпаки, грізними та страшними — одне слово, якими завгодно, і що, навчаючи такого мистецтва, він передасть іншим уміння писати трагедії?

Ф е д р. Як на мене, Сократе, то трагіки висміяли б його, як і кожного, хто вважає, начебто трагедія є чимось іншим, ніж гармонійним поєднанням складових частин, які пристають одна до одної та утворюють єдине ціле.

С о к р а т. Все ж гадаю, що вони не шпетили б його грубо. [E] Подібно знавець музики, зустрівши чоловіка, якому ввижається, що він знається на гармонії тільки тому, що вміє підібрати для струни високий або низький тон, не відповів би різко: «Нещасний, ти, видно, з глузду з’їхав», — а, навпаки, дуже лагідно, як личить справжньому митцю: «Шановний, певна річ, це також повинен знати той, хто хоче стати знавцем гармонії. Буває, що хтось має таку вправу, як ти, але не має знання гармонії. Ти маєш необхідне попереднє поняття з гармонії, але самої гармонії ти ще не знаєш».

Ф е д р. Цілком слушно.

[269] С о к р а т. Отже, і Софокл сказав би тому, хто перед ним похвалявся б, — що в нього є початкові поняття про мистецтво трагедії, але самим мистецтвом ще не володіє. Та й Акумен відповів би, що хвалько має лише перші навички з лікування, але самим лікувальним мистецтвом ще не оволодів.

Ф е д р. Безперечно.

С о к р а т. Ну, а як учинив би медоустий Адраст{280} або Перікл{281}, якби вони почули про такі привабливі словесні витівки, які ми щойно згадували, — [B] про стислість і образність висловлювання та про все те, що, як ми сказали, потрібно докладно висвітлити? Чи вони обурювалися б, як ми з тобою, а через невихованість чи не вихопилося б з їхніх уст лайливе слово про тих, хто таке пише і навчає, видаючи це за мистецтво красномовства?

Або, може, вони, бувши розумнішими від нас, тільки злегка дорікнули б таким чином: «Сократе й Федре, не беріть собі цього до серця, а ставтесь поблажливо, якщо [C] люди, які взагалі не вміють належно розмірковувати, є неспроможними визначити, що таке мистецтво красномовства. Як наслідок, маючи лише попередні необхідні поняття, вони вважають, начебто винайшли мистецтво красномовства. Вони повчають інших, і їм здається, ніби тим викладають засади досконалого красномовства. А вміти переконливо говорити про будь-що й поєднувати все в єдине ціле — це, на їхню думку, дрібниці, а в їхніх учнів таке вміння нібито повинне з’явитись саме собою, коли вони почнуть виголошувати промови».

[D] Ф е д р. Справді так, Сократе, виглядає те мистецтво, якого навчають й про яке пишуть ці люди, видаючи його за красномовство. Здається мені, що ти маєш слушність. Але чи можна оволодіти мистецтвом справжнього й переконливого красномовства і як це зробити?

С о к р а т. Очевидно, можна і навіть необхідно, Федре, так само як можна стати досконалим борцем або навчитися дечого іншого. Якщо в тебе є обдаровання красномовства від природи, то ти станеш видатним промовцем, удосконаливши його знанням і вправами. А якщо тобі чогось такого не вистачатиме, то тебе це віддалятиме від досконалості. Що ж до мистецтва красномовства, то мені здається, що шлях до нього не той, яким ідуть Лісій і Трасімах.

[E] Ф е д р. А який же?

С о к р а т. Мабуть, мій любий, [270] мистецтво красномовства найдосконаліше опанував Перікл.

Ф е д р. Чому це?

С о к р а т. Усі великі мистецтва, хоч би скільки їх було, вимагають вдумливого дослідження природи високого. Звідси, очевидно, береться широкий світогляд і глибоке переконання, якими значною мірою володіє Перікл, до того ж він наділений природними здібностями. Познайомившись із Анаксагором{282}, гадаю, людиною такого самого способу мислення, Перікл, сповнений високого польоту думок, збагнув природу розуму й нерозуму, про що Анаксагор часто вів розмови. Звідти Перікл здобув користь і для мистецтва красномовства.

[B] Ф е д р. Як це розуміти?

С о к р а т. Мабуть, із мистецтвом красномовства справа така сама, як і з мистецтвом лікування.

Ф е д р. Яким же чином?

С о к р а т. В обох мистецтвах треба розуміти природу тіла в одному, душі — в другому. Це потрібно, якщо хочеш не тільки за допомогою навичок і досвіду, але й за правилами мистецтва підтримувати в першому випадку здоров’я й сили через застосування від­повідних ліків і харчування, а в другому — прищеплювати вміння переконувати або якусь іншу чесноту через розмови й відповідні заняття.

Ф е д р. Очевидно, так воно і є, Сократе.

[C] С о к р а т. А як ти думаєш, чи можна як слід збагнути природу душі, не збагнувши природи загалом?

Ф е д р. Якщо вірити Гіппократові Асклепіаду{283}, то навіть природу тіла неможливо пізнати іншим способом.

С о к р а т. Він правильно каже, мій друже. Але, крім Гіппократа, в дослідженні цього питання треба спитати ще й розум, чи він згодний.

Ф е д р. По-моєму, треба.

С о к р а т. Отже, подивись, що каже про природу Гіппократ, а що здоровий глузд. [D] Хіба ж не так потрібно розглядати природу будь-якої речі: насамперед, простим чи різнорідним є те, знавцями чого ми самі хотіли б стати та зробити умільцями й інших. Відтак, якщо воно є чимось простим, то треба дослідити притаманні йому