Олена Гуйда - Непокірний трофей, Олена Гуйда

Це було давно. Нескінченно давно, в минулому далекому житті. Ми були зовсім ще дітьми, коли страшне видіння спіткало мене.  Я дивилася в обличчя брата, а бачила лише кров і котячі очі ...

 І зараз... його майбутнє не змінилося.  Його доля була вирішена ще з того самого дня.  А значить... не він змінився.  Просто я не бачила його справжнього обличчя.

 - Смерть не суперник, так говорив батько, - все ще дивилася йому в обличчя, сподіваючись відшукати там хоч щось від тієї людини, яку я колись знала.  Але марно, - І ти вірно сказав.  За все потрібно платити, Тобіас.  І за пролиту через тебе невинну кров ти заплатиш всім, що маєш...

 Його долоня зметнулася в повітря, а слідом ліву щоку обпекло.  По обличчю прокотилася хвиля болю, а з очей бризнули сльози.

 Тобіас різко розвернувся і попрямував геть.

 - Вона піде на корм левтангам, - він прогарчав.  - Поспішай, відьмо.  Моє терпіння закінчується!

 - Так, мій королю, - Хельда швидше прошипіла і в її голосі відчувалася ненависть до нинішнього правителя Елехорії.  - Гетред!  Пора!  Веди його!

 Кілька миттєвостей не було чути нічого.  Але слідом ... Почулося чиєсь гортанне звірине ревіння, дзенькіт ланцюгів, гучні важкі кроки.  Шелест важкої тканини, і рев заповнив весь простір навколо.

 Підняла голову і ледь стримала крик.  Все всередині перевернулося і стислося.  До очей підступили сльози, які я вже не могла стримувати.

 З'явився Кейх і ... Торем.  Закутий в ланцюги, які він відчайдушно намагався зірвати, він стояв навпроти відьми і з його горла долинав цей низький гортанний нелюдський звук.

Ні! Ні, не може цього бути! Сіпнулася, глитаючи хлинули сльози.

- Т-ш... – Хельда наблизилася до нього і провела пальцем по плечу, і той завмер від цього дотику. – Торем, на кого ти перетворився через маленьку елехорійську шльондру. Більше не людина і ніколи нею не станеш. Ціна безсмертя... І ти будеш служити мені. Не захотів розділити зі мною трон!

Щось блиснуло в руках відьми. Сталь. Клинок, який вона вклала Торему в руку.

- А тепер принеси мені її серце! – вона холодно віддала наказ, і звір тут же спрямував погляд в мою сторону. - Тільки той, кого любить обдарована богами, може забрати її силу.

Торем видав низький гортанний рик і сіпнувся вперед. Секунда, і він зупинився прямо наді мною. Погляд порожній, чужий. Обличчя спотворене... Невже його більше немає?! Невже звір затьмарив його розум?!

«Тільки сильне світле почуття захищає від будь-яких чар. Якщо, звичайно, він ще здатний на це почуття...» - прошелестіли в свідомості слова орлейської відьми. А Торем тим часом заніс кинджал над моїми грудьми. І... ніби спеціально відвів погляд убік.

- Торем! Подивися на мене! Торем! Подивись мені в очі! Це я! Адріана! Твоя дружина! – крикнула впевнено, намагаючись упоратися зі страхом.

- Серце! – гаркнула Хельда, втрачаючи терпець.

І знову по обличчю Торема пробігла чужа тінь. Рука, що стискає ніж, знову рушила до моїх грудей. Але... він відвів погляд.

- Торем! – крикнула, вкладаючи в голос всі свої почуття. - Торем, подивися на мене! Я знаю, ти мене чуєш! Ти тут! Я... я люблю тебе!

Він різко повернув голову. Погляд ніби змінився. Обличчя пом'якшало, губи витягнулися в тонку нитку... Він боровся! Торем почув мене! Він все ще тут!

- Ти не звір! Ти Торем Хравнсон, мій чоловік! – видихнула, спрямувавши свій погляд йому прямо в обличчя, відчуваючи, як по щоках течуть сльози.

Торем завмер, а слідом блиснув кинджал і різко сіпнувся мені назустріч. Ні... не може такого бути! Торем! Заплющила очі, не бажаючи цього бачити! Все скінчено... Все...

Але... секунда, і вістря пройшлося по мотузках, зриваючи мої пута. І кинджал з гучним брязкотом випав з рук Торема. Він застиг, ніби все ще борючись зі звіром. Але його погляд... Він став колишнім!

- Що?! – відьма закричала, а слідом рвонула до нас.

Погляд зачепився за вістря ножа. Треба діяти, поки не пізно. Поки вона знову не проникла в розум Торема...

Підхопила кинджал з каменю і метнула вперед, вкладаючи в цей удар всі сили, що залишилися, всі почуття... І знала, що він прилетить прямо в серце відьми. Я це вже бачила.

Мить нічого не відбувалося, а слідом гул голосів обрушився на нас.

- Хельда?! – Тобіас з'явився в шатрі і тут же зблід, кинувши погляд на відьму, рушив до мене. – Ти! Ти мерзенна повія...

- Кейх!  - Торем гаркнув так, що серце здригнулося.

 І барс з'явився раптово.  Вистрибнув з тіні і кинувся на Тобіаса.  І страшний несамовитий крик пронісся по намету.  А у мене перед очима знову сплив спогад.  Кров, дим, котячі очі ... Він не зміг обдурити долю.

 І в цей момент Торем підхопив мене на руки, дбайливо притискаючи до себе.  Відчула як гулко б'ється його серце, як збилося дихання...

 - Це ще не кінець, Торем ... - наразилася лобом в його груди.

 - Це тільки початок, моя Рі, - він хрипко прошепотів над моїм вухом і міцніше притиснув мене до себе.