Дейв Еггерс - Сфера

— Знаєш, не хочеться про це говорити поспіхом, там стільки всього…

Мей кивнула голою, мовляв, усе розуміє.

— Вибачай. Хотіла поговорити про Женеву як про місто загалом. Класно там?

— Аякже, — сказала Енні. — Просто чудово. Бачила фон Траппів [30], мають новий одяг. Так само із фіранок.

Мей зиркнула на зап’ястя. До зустрічі з д-ром Віллалобос лишалося дев’ять хвилин.

— Може, ще про щось розповіси? — запитала вона.

— Про що ж іще? — мовила Енні. — Хвильку, зараз подумаю…

Енні схилила голову, немовби здивована чи роздратована, що ця дурнувата світська розмова триває далі. Але потім із нею щось сталося, наче вона збагнула, що відбувається: на неї скеровано камеру, і вона мусить прийняти повноваження речника компанії.

— Гаразд, запроваджую ще одну дуже круту програму, на яку ми вже деякий час натякаємо, називається «Минуле Доконане». У Німеччині саме розгрібала певні перешкоди на її шляху. Зараз шукаємо путнього добровольця у «Сфері», і коли знайдемо, це означатиме початок нової епохи для «Сфери» і — не сприйми за патетичність — для всього людства.

— Зовсім не патетично! — сказала Мей. — Чи можеш докладніше розповісти про цю програму?

— Аякже, Мей. Дякую, що цікавишся, — мовила Енні, глянула на свої туфлі і підвела погляд на Мей, сяючи професійною усмішкою. — Можу сказати, що головна ідея полягає в тому, щоб, скориставшись ресурсами співтовариства «Сфери», цілком змалювати не лише теперішнє, а й минуле. Вже зараз ми оцифровуємо всі фото, всі кіножурнали, всі аматорські відео в усіх архівах США та Європи — можу запевнити, що робимо все, на що спроможні. Завдання несамовито величезне, але щойно досягнемо критичної маси, то сподіваємося, що зможемо за допомогою просунутих технологій розпізнавання облич ідентифікувати дуже багатьох людей на будь-якому фото чи відео. Хочете мати всі фотознімки своїх прадідів і прабабусь, ми створимо спеціальний пошук архівами, і ви зможете — ми сподіваємося, ми переконані — глибше зрозуміти сутність своїх предків. Можливо, ви помітите їх у натовпі Світового ярмарку 1912 року. Можливо, знайдете відео зі своїми батьками на бейсбольному матчі 1974 року. Сподіваємося зрештою заповнити всі білі плями у вашій пам’яті і в архівних джерелах. А за допомогою ДНК і прогресивного генеалогічного програмного забезпечення за рік розраховуємо надати всім користувачам швидкий доступ до будь-якої наявної інформації щодо родинного древа, про всі зображення, всі відео та фільми за допомогою одного пошукового запиту.

— Я так розумію, що коли до цієї справи долучиться більше людей, тобто всі користувачі «Сфери», то прогалини дуже швидко заповняться. — Мей усміхнулася, її очі казали Енні, що вона просто неперевершена.

— Саме так, Мей, — сказала Енні, її голос проштрикнув простір, що їх розділяв, — як і в будь-якому онлайновому проекті, більшість роботи виконуватиме цифрове співтовариство. Ми самі зберемо мільйони фотографій і відео, а решта світу надасть мільярди. Очікуємо, що навіть із частковою участю зможемо легко заповнити більшість історичних пробілів. Якщо ви, скажімо, шукаєте мешканців якогось конкретного будинку в Польщі, наприклад, 1913 року, і одного не вистачає, то його швидко можна вирахувати за допомогою тріангуляції з перехресним посиланням на всі інші дані, які ми отримаємо.

— Дуже захопливо.

— Це правда, — сказала Енні і блиснула білками очей, натякаючи Мей закруглятися.

— Але піддослідної морської свинки ви ще не маєте? — запитала Мей.

— Поки що ні. Передусім ми шукаємо людину з глибоким американським корінням. Тому що тут маємо повніший доступ до архівів, ніж у будь-якій іншій країні.

— Це невід’ємна частина плану «Сфери» — досягти Досконалості вже цього року? Проект на порядку денному?

— Так. «Минуле Доконане» от-от можна буде використовувати. А щодо всіх інших аспектів Досконалості, то їх слід очікувати на початку наступного року. Вісім місяців — і ми готові стартувати. Але важко казати щось наперед: беручи до уваги те, як посуваються справи за участі стількох сфероїдів, можемо припускати, що все вдасться завершити навіть із випередженням графіка.

Мей усміхнулася, кивнула головою, а тоді зависла тривала напружена пауза — Енні поглядом запитувала, скільки ще триватиме цей напівштучний діалог.

Надворі з-за хмар пробилося сонце, і світло крізь вікно осяяло обличчя Енні. І тоді Мей вперше побачила, як Енні постаріла. Обличчя витягнулося, шкіра зблідла. Енні не виповнилося ще й двадцяти семи, а під очима вже були мішки. За такого освітлення здалося, що за два останні місяці вона постаріла років на п’ять.

Енні взяла Мей за руку і несильно ввіткнула нігті у долоню, щоб привернути її увагу.

— Мені треба в туалет. Ходімо разом?

— Ходімо. Мені теж треба.

Хоча Мей була прозора повністю, тобто вона за жодних обставин не могла вимикати відео чи аудіо, але Бейлі наполіг на кількох винятках. Туалет був одним із них, принаймні поки Мей сидітиме на унітазі. Відео залишалося ввімкнутим, бо, як казав Бейлі, камера все одно впирається у двері кабінки, тому це не має значення. Але аудіо вимикається, щоб Мей та її аудиторію не діймав недоречний звуковий супровід.

Мей зайшла у кабінку, Енні — в сусідню, тож Мей деактивувала аудіо. За правилами вона мала щонайбільше три хвилини тиші; якщо більше, глядачі та сфероїди починали хвилюватися.

— То як ти? — запитала Мей. Вона не бачила Енні, але з-під перегородки виднілися її ноги з кривими пальцями, що давненько не знали педикюру.

— Добре. Добре. А ти?

— Добре.

— Хто б сумнівався, — озвалась Енні. — Ти, як та куля, летиш до цілі!

— Справді так думаєш?

— Облиш. Фальшива скромність зі мною не проходить. Напевно, кайфуєш.

— Ну, так. Кайфую.

— Ти як той метеор тут. Сказитися можна. До мене приходять люди, щоб познайомила їх з тобою. Справжнє… божевілля.

У голосі Енні вчувалися нотки, у яких Мей вловила заздрість або принаймні її родичку. Мей перебрала низку можливих відповідей. Ніщо не годилося. «Я не змогла б цього досягти без тебе» не спрацює; звучить як самозвеличення і поблажливість. Зрештою, вирішила змінити тему.

— Вибачай за дурні запитання, — сказала Мей.

— Та все добре. Але ти мене, звісно, ошелешила.

— Я розумію. Просто… побачила тебе, і захотілося з тобою побути. А про що іще питати, не знала. У тебе справді все добре? Ти якась змучена.

— Дуже дякую, Мей. Сама знаєш, це мені страшенно подобається: щойно мене побачили мільйони, як я відразу чую, що маю страшненький вигляд. Дякую, солоденька.

— Просто переживаю. Ти хоч трохи спиш?

— Не знаю. Може, вибилася з графіка. Різні часові пояси.

— Чи можу я щось для тебе зробити? Ходімо кудись повечеряємо.

— Вечеряти з тобою? З твоєю камерою і моїм страшненьким виглядом? Фантастика! Але ні, дякую.

— Дозволь щось для тебе зробити.

— Ні, ні. Мені наздоганяти треба.

— Щось цікаве?

— Усе як завжди.

— Із законодавством усе залагодилося? Вони стільки всього на тебе зіпхнули. Я переживала.