Дейв Еггерс - Сфера

— І даремно ти переживала. Я все ж таки у цьому котлі давно варюся.

— Я не в тому сенсі переживала.

— А ти ні в якому сенсі не переживай.

— Знаю, ти з усім упораєшся.

— Дуже дякую, дорогенька! Мей, твоя віра у мене стане вітром під моїми крильми.

Мей вирішила проігнорувати сарказм.

— То коли ми побачимося?

— Незабаром. Щось придумаємо.

— Сьогодні ввечері? Будь ласка.

— Не сьогодні. Сьогодні відсипаюся, а завтра — як нова копійка. Купа роботи. Всіляких справ із тією Досконалістю і…

— Досконалістю «Сфери»?

Запала тривала пауза, під час якої, Мей не мала сумнівів, Енні насолоджується новиною, невідомою для Мей.

— Так. Бейлі тобі не казав? — запитала Енні. Нотка роздратування задзвеніла в її голосі.

— Не знаю, — мовила Мей, а в серці аж запекло. — Може, і казав.

— Ну, вони вважають, усе станеться вже дуже скоро. Я ж і їздила розбирати останні бар’єри. Мудреці кажуть, що залишилося всього кілька перешкод.

— Ага. Здається, про щось таке заходила мова, — сказала Мей і почула себе ніби збоку, почула, наскільки вона дріб’язкова. Але Мей таки ревнувала. Безперечно, вона ревнувала. Звідки у неї може бути такий самий доступ до інформації, як у Енні? Вона розуміла, що не має не це права, але все одно їй цього хотілося, бо вважала, що стоїть ближче до новин, тому має право дізнаватися про них не від Енні, яка три тижні була за півсвіту від «Сфери». Необізнаність відкинула її назад до ганебного місця в компанії, до плебейської долі бути речницею, такою собі підставною особою, яка робить першу ставку.

— Ти точно знаєш, що нічого не можу для тебе зробити? Може, якусь косметичну маску з білої глини, вона найліпше допомагає від мішків під очима. — Мей ненавиділа себе за ці слова, але зараз їй це так сподобалося, немов добряче почухала свербляче місце.

Енні прочистила горло.

— Ти дуже добра дівчина, — сказала вона. — Але мушу бігти.

— Точно?

— Мей. Не хочеться бовкнути щось грубе, але мені зараз найкраще сісти за стіл і взятися до роботи.

— Добре.

— Я не груба. Просто мені справді потрібно наздоганяти.

— Нічого, я знаю. Я зрозуміла. Все добре. Завтра все одно побачимося. На зборах у «Королівстві Концепцій».

— Що?

— У «Королівстві Концепцій»…

— Ні. Про це я знаю. І ти йдеш?

— Так, іду. Бейлі вважає, мені треба там бути.

— І транслюватимеш збори?

— Звісно. А що таке?

— Просто запитую, — мовила Енні, однозначно вичікуючи і перетравлюючи почуте. — Трохи здивована. На тих зборах завжди йдеться про таємну інтелектуальну власність. Може, він хоче, щоб ти була тільки на початку. Навіть не знаю…

Енні спустила у себе в унітазі воду, і Мей побачила по ногах, що вона підвелася.

— Ідеш?

— Ага. Насправді я так запізнююся, що аж нудить.

— Добре. Тільки не блюй.

Енні поквапилася до дверей і зникла.

Мей мала чотири хвилин, щоб дістатися до д-ра Віллалобос. Підвелась, увімкнула звук і вийшла з туалету.

Потім повернулася, знову вимкнула аудіо, присіла у тій же кабінці, давши собі хвилинку, щоб отямитися. Нехай глядачі думають, що у неї закреп. Хай йому чорт. Була впевнена, що Енні зараз уже плаче. Мей теж схлипувала, проклинала Енні, проклинала кожен дюйм цієї блондинки, її самовдоволене повноваження. Авжеж, Енні працює у «Сфері» довше. То й що? Тепер вони рівня, але Енні не хоче з цим змиритися. І Мей доведеться змусити її це зробити.

О 14:02 Мей увійшла в поліклініку.

— Привіт, Мей, — сказала д-р Віллалобос, вітаючи її у вестибюлі. — Бачу, пульс у нормі, і мені здається, що від твоєї пробіжки сюди до мене глядачі отримують цікаві дані. Заходь.

Нітрохи не дивувало, що пані Віллалобос теж стала улюбленицею публіки. Зі своїми екстравагантними вигинами, палкими очима, голосом гармоніки на екрані вона нагадувала вулкан. Про таку лікарку мріяли всі, особливо справжні чоловіки. Хоча з появою «ВірТи» хтиві коментарі стали майже неможливі, якщо ти хочеш утриматися на роботі або не хочеш утратити дружину. Тож Віллалобос отримувала витончені, але все одно демонстративні компліменти. «Так приємно дивитися на добру лікарку!» — написав один чоловік, коли Мей зайшла до кабінету. «Нехай почнеться медогляд», — написала сміливіша душа. А лікарка Віллалобос виставляла на показ жваву фаховість, але, здається, отримувала також і насолоду. Сьогодні на ній була блузка на змійці, яка дещо відкривала чималі груди. На більшій відстані це мало цілком пристойний вигляд, але в об’єктиві Мей виходило дещо безсоромно.

— Отже, з твоїми життєво важливими органами все в нормі, — сказала вона Мей.

Мей сиділа на оглядовому столі, лікарка стояла перед нею. Поглянувши на зап’ястя, Мей перевірила картинку, що постає перед глядачами, і переконалася, що чоловікам сподобається. Ніби здогадавшись, що картинка надто провокаційна, лікарка Віллалобос обернулася до настінного екрана. На ньому відображалося кілька сотень значень.

— Кількість кроків могла бути і більшою, — сказала вона. — В середньому ти робиш лише п’ять тисяч триста, а потрібно десять тисяч. Хоча в твоєму віці могло би бути ще більше.

— Знаю, — сказала Мей. — Останнім часом дуже багато роботи.

— Гаразд. Постарайся збільшити кількість отих кроків. Обіцяєш? А тепер, оскільки ми говоримо з усіма твоїми глядачами, я хотіла б похвалити програму, що збирає твої дані, Мей. Називається вона «Повне Оздоровлення Людини», або скорочено ПОЛ. Пол — це ім’я мого колишнього. Але, Поле, якщо ти мене бачиш, програму я назвала не на твою честь.

Зап’ястя у Мей сказилося від повідомлень. «Але ж і дурень ти, Поле».

— За посередництвом ПОЛа ми отримуємо в реальному часі показники всіх сфероїдів. Ти, Мей, і нуби перші отримали нові зап’ястні браслети, і відтоді браслети нового зразка наділи всі співробітники «Сфери». Це дало нам можливість здобути достовірні і повні показники одинадцяти тисяч людей. Лише уявіть собі! І ось перший результат — коли у кампусі минулого тижня виявили грип, то вже за лічені хвилини ми знали, хто його приніс. Відправили хворого додому, і ніхто від нього не заразився. Якби ми тільки могли запобігати перенесенню мікробів усередину кампусу. Якби ніхто нікуди не виходив, не бруднився там зовні, тоді ми були б щасливі. Але тепер я сходжу з імпровізованої трибуни і беруся за тебе, Мей.

— Хоч би новини були хороші, — мовила Мей і спробувала всміхнутися. Але почувалася незатишно і хотіла якнайшвидше зрушити справу з місця.

— Ну, думаю хороші, — сказала лікарка. — Ось що ми отримали від глядача із Шотландії. Він стежив за показниками твоїх життєво важливих органів і порівняв їх із твоїми маркерами ДНК, а тоді зрозумів, що, оскільки ти харчуєшся, зокрема, продуктами з великою кількістю нітратів, це збільшує твою схильність захворіти на рак.

— Господи. Справді? Невже це та погана новина, через яку мене сюди викликали?

— Ні-ні! Не хвилюйся. Цьому дуже легко