Луцій Апулей - Метаморфози, або Золотий осел

забрали звідси золоте руно.

184

Аріон (VII–VI ст. до н. е.) — давньогрецький дифірамбічний поет. Легенда передає, що його під час подорожі на кораблі моряки задумали вбити й пограбувати. Аріон попросив у них дозволу заспівати перед смертю останній раз, потім кинувся в море. Зачарований співом Аріона, дельфін підплив до нього й виніс його на берег.

185

Ідеться про дорогу, що. пролягала між двома сусідніми ділянками поля. Тут потрібна була домовленість, яка частина цієї дороги в ширину належить кожному з них.

186

Пегас — крилатий кінь, з допомогою якого Беллерофонт переміг чудовисько Хімеру з головою й шиєю лева, тулубом кози і хвостом дракона.

187

Гем — грецьке ім'я (haima — кров), яке повинно характеризувати розбійника. Фракія — країна в північно-східній частиш Балканського півострова, на північ від Греції (теперішня Болгарія).

188

Ферон — також промовисте ім'я від грецького thег — «хижий звір», «хижак», підходяще ймення для грабіжника.

189

Провінції, які були у віданні імператора, а не римського сенату, управлялись намісниками, так званими прокураторами. Податки, зібрані з таких провінцій, передавались у казну імператора (fiscus). Намісник із зарплатою в 200000 сестерціїв (ductntarius) належав до високооплачуваних сановників.

190

Див. примітку 17 до кн. III.

191

Плотіна сховала гроші й коштовності в пояси, пам'ятаючи про можливість розбійницького нападу.

192

Закінф — острів у Іонійському морі, біля західного берек Пелопоннесу.

193

Акцій — мис і місто на західному узбережжі Греції в Акарнанії. Біля нього в 31 р. до н. е. відбулась вирішальна битва між Октавіаном і Антонієм.

194

Лахміття назване коштовним, бо в ньому Гем переховав велику суму золотих грошей.

195

Талант — найбільша в давні часи вагова й грошова одиниця, широко розповсюджена в Греції, Месопотамії, Єгипті, Сірії. Аттічний талант як вагова одиниця дорівнював 26,2 кг.

196

Див. примітку 13 до кн. IV.

197

Вино стародавні греки й римляни змішували з теплою водою. Гем підігрівав вино, не додаючи води, щоб розбійникам здавалося, що вони п'ють його розбавлене водою.

198

Клієнти — у Стародавньому Римі неповноправні громадяни, що юридично й матеріально залежали від свого опікуна-патрона. Домашні вихованці — раби, які народились і виросли в домі хазяїна.

199

Вактрія — країна в Азії (тепер Афганістан). Вактрійські верблюди — двогорбі верблюда.

200

Юпітер (Зевс) вважався охоронцем прав гостинності, тому мав епітет Гостинний.

201

... про фракійського царя… — Мова про Діомеда, царя фракійського племені бістонів, який годував своїх диких коней людським м'ясом.

202

Беллерофонт — син корінфського царя Главка, якому богиня Афіна-Паялада дала крилатого коня Пегаса, щоб він міг перемогти потворну Хімеру. Тут осел порівнює себе з Пегасом.

203

Мелеагр — син калідонського царя Ойнея і Алфеї, організатор полювання на калідонського лісового кабана, в якому взяли участь найвидатніші грецькі герої. Після полювання в суперечці Мелеагр убив братів своєї матері, за що вона прокляла сина і спалила головешку, від збереження якої залежало життя Мелеагра. Як тільки головешка згоріла, герой помер.

204

Правда — богиня, дочка Зевса (Юпітера), мати Доброти.

205

Обожнюючи загиблого чоловіка, Харита вшановувала його у вигляді бога Лібера, ототожнюваного з грецьким Діонісом, очевидно, тому, що між чоловіком і богом знаходила якісь спільні риси.

206

Тразілл — ім'я, яке характеризує його носія; по-грецьки воно означає: «нахабний», «зухвалий». Аналогічно «говорящими» іменами є: Харита — «принадна», «мила» і Тлеполем — «відважний», «войовничий»,

207

Жалоба по небіжчику становила десять місяців; стільки колись мав у стародавніх римлян рік (Овідій. «Календар», І, 35).

208

Тобто між 6 і 9 годинами вечора.

209

Богині помсти — Фурії.

210

Див. примітку 16 до кн. VII. Тут осел тлумачить міф про Беллерофонта, Пегаса й Хімеру в гумористично-раціоналістичному дусі.

211

Римляни вірили, в кожного є свій «геній» — добрий дух, який вважався виразом сили даної людини, її життєвої енергії і водночас її охоронцем протягом усього життя.

212

Пастухи були рабами-втікачами, тому боялися, що їх будуть розшукувати.

213

Окличник цей керував аукціоном.

214

Батьківщиною культу Сірійської богині Атаргатіс була Сірія. Головний храм її був у місті Гіераполіс. Про культ цієї богині дає уявлення твір «Про Сірійську богиню», який приписували Лукіану, письменникові II ст. н. е. Культ її відзначався істеричним екстазом, свята на її честь мали оргіастичний характер. Жерці богині, так звані галли, були скопці, носили жіночий одяг. Через свої дикі, екстатичні танці й жебрачий спосіб життя мали погану репутацію.

215

Каппадокія — гірська країна в Малій Азії, славилась годівлею коней. Жарт у цьому місці полягає в тому, що окличник розхвалює непоказного осла як породистого коня.

216

Астрологія, яка проникла в Рим з Близького Сходу, користувалась великою популярністю. Римські імператори мали навіть своїх придворних астрологів, які їм пророкували майбутнє.

217

Осел тут жартома трактується як людина, чиє народження зареєстроване в офіційних документах. В імператорському Римі від часів М. Аврелія закон вимагав, щоб батько заявив протягом 30 днів про народження дитини.

218

Окличник-продавець жартує, видаючи осла за римського громадянина. Про який Корнеліїв закон ідеться — невідомо. Закон, котрий забороняв схоплювати й продавати вільнонароджену людину, називався Фабієвим законом (lex Fabia de plagiariis).

219

Сабазій — божество малоазійського походження. Згодом Сабазія ототожнювали з Діонісом.

220

Беллона — римська богиня війни. У І ст. до н. е. в Рим було занесено культ малоазійської богині Ма, яку римляни почали вшановувати під ім'ям богині війни Беллони. Богослужінням на честь Ма — Беллони властивий був оргіастичний характер.

221

Ідейська мати — Кібела, або Велика Матір. Її культ вийшов із Малої Азії (Фрігії), де стояв головний її храм у місті Пессінунті.

222

Адоніс — вродливий юнак, улюбленець Афродіти.

223

Філеб — грецьке ім'я, досл. «друг молоді», вжите, щоб вип'ятити протилежне.

224

Натяк на міф про Іфігенію, дочку Агамемнона і Клітемнестри. Греки повинні були принести її в жертву для щасливого відплиття під Трою. Слабосила Іфігенія спочатку благає в батька пощади, потім, зрозумівши, що від неї залежить успіх походу на Трою, добровільно