Катерина Олександрівна Боброва - Риль. Любов дракона

захист, проїдаючи її. «Лааасті», — панічно покликала дівчина, на секунду уявивши, як ця тварюка добереться до її обличчя. Тремтіння пройшло по шкурі дракона, змушуючи Риль міцніше вчепитися в кістяні нарости, лускатий прямо на ходу замотав крилами, стрепенувся, як струшуються тварини після купання. Золоті краплі, немов паразити, посипалися вниз.

Але на цьому їх неприємності не закінчилися. Дракон, що летів попереду, раптом встав перпендикулярно крилом до землі. Риль щільніше притулилася до рідної шкури. Поворот — і вона висить, немов жучок на стіні, залишилося тільки пришпилити її зверху. Повернула голову — повз пропливали прозоро-скляні широкі смуги. Поворот — і горизонт повертається в звичне положення. Але ненадовго. Дракон перед ними раптом сіпнувся, а потім його ніби посадили на рожни і почали прокручувати по колу. Така собі драконяча карусель. Було б пір'я — так і розлетілися б в різні боки. Але замість пір'я навколо літали якісь чорні мушки. Дуже неприємні на вигляд навіть здалеку.

«Ми так само?» — злякано ахнула Риль.

«По-іншому ніяк. Навіть твій захист може не витримати чорну смерть. Тут тільки спіральне ухилення спрацьовує».

Угу, ухилення. Так, від такої спіральності її шлунок точно вузлом зав'яжеться. Ні, обійшлося. Коли світ перед очима закрутився, Риль просто їх прикрила, довірившись своєму драконові.

Попереду хижо розкрила свою пащу друга печера. Ласті ледве встиг загальмувати і не влетіти в хвіст чорно-блакитного. Той застряг в чомусь рожевому і судомно махав крилами, весь покритий товстим шаром рожевої піни.

«Асхарать», — не стримався Ласті, ухиляючись від лускатого десерту. Але сам далеко не пішов. Біло-молочна хмара звалилася згори, дракон рвонувся вперед, але не встиг. Хвіст загруз, і загруз міцно. Поки звільнялися, повз промахали чорно-блакитні крила. Промахати промахали, але печера так швидко свою здобич відпускати не хотіла. З темряви йому напереріз рвонули чорні нитки, намагаючись захопити дракона. Той ухилився від першого залпу, дивом вивернувся від другого, але третій його дістав. Дракон повис спутаним клубком, як іграшка на ниточках. Ласті обігнув суперника, поспішаючи до світлої плями виходу.

Але тих, хто поспішав, чекав неприємний сюрприз. Казна-звідки взялася ціла завіса з великих, розмірів з кулак, кульок блідо-жовтого кольору. Кульки щільно обліпили дракона, і той міцно в них загруз. Полум'я їх не брало. Кульки лопалися, стікаючи каламутним смердючим соком, до того ж й липким.

Тільки спільними зусиллями — заклинання повітряної хвилі Ласті і сила Риль, — кульки вдалося розігнати. Ласті трохи незграбно вивалився з печери, але в польоті зібрався, склав крила і під правильним кутом увійшов в воду. Ще падаючи, дівчина в цей раз навіть очі закривати не стала, Риль встигла помітити золотий силует, що ковзав на середині озера.

«Перрегнати», — невдоволено прогарчав дракон, різко збільшуючи швидкість. Чорне гнучке тіло розрізало воду, як масло. Та мало не скипала, торкаючись драконячої луски.

В результаті у вузьку ущелину вони вилетіли, майже торкаючись хвоста золотопуза. Ласті миттєво пірнув вниз, обходячи суперника. Той, схоже, не очікував такого шаленого маневру від новачка. Ще б пак, які можуть бути маневри, коли кінчики крил майже торкаються стін вузької ущелини, а внизу вона ще вужча, тільки боком протиснутися можна. Але Ласті навіть боком ухитрився обійти золотого.

Риль відчувала, як нелегко дався йому цей маневр. Гострий камінь відчутно проїхав по животу, легше було підставити спину, але тоді Риль просто розмазало б по скелі. Помах, ще і ще. Резерв стрімко наближається до нуля, але вони вже вирвалися вперед. Риль не потрібно озиратися, щоб побачити, як злобно корчиться морда золотопуза. Але вона все ж озирнулася — зоровий контакт полегшує справу.

Розрив злиття — боляче, але потрібно. Далі ніяких пасток не буде, так що дракон впорається і без неї, та й силою вона з ним поділилася наостанок. Обернутися, глянути у вертикальні зіниці дракона, що мчав за ними — одна секунда. Ще секунда, щоб зрозуміти — їх зараз атакують. Проти правил, проти законів — виграш за всяку ціну, підставивши свого молодшого брата, так як саме асхалут тримав в руках згусток чорного полум'я. Судомно, майже вичерпавши весь резерв, виставити щит. Темне полум'я врізається в нього, розтікаючись чорнильною плямою.

«Мамо!» — шепоче Риль, розуміючи, що заклинання занадто сильне, і щит не зможе його поглинути. Руки самі сплітають щось. Потужний повітряний потік відшвирює пляму геть, і золотопуз пірнає вниз, щоб ухилитися від власного заклинання.

Нагородою для Риль стало здивування, що промайнуло в очах зрадника, перед тим як він зник з поля зору. За це здивування вона і зачепилася. Ментальний злом найпростіше здійснити, коли противник вийшов з себе і відчуває сильні емоції. Їй не потрібно копати глибоко. Кілька днів, тиждень. Світ для дівчини перестає існувати. Вона повільно, прориваючи опір, занурюється в чужу пам'ять. Верхній шар — не те. Глибше, ще. Ось! Обличчя без обличчя. Плаваючий серпанок прикриває чужака. Голос, трохи втомлений, погоджується на зустріч, зустріч, яка відбудеться ввечері після гонки в таверні «Західний Пік». «Заодно і перемогу відсвяткуємо», — це вже думка дракона.

Риль виринає на поверхню, розриваючи контакт. Водна гладь чомусь занадто близько. Вона майже сповзла з дракона, і той повільно планує на воду, щоб не дозволити їй впасти вниз. Попереду чітко блищить золотий силует.

— Ні, Ласті, — повернути контакт — частки секунди, — лети, зі мною все гаразд. Давай, випереди цього поганця.

Не важливо, що сил майже немає. Не важливо, що біль від ментального зламу буквально підриває мозок. Для її дракона важлива перемога. А вона потерпить.

Чорні крила з силою розпорюють повітря. Острів стрімко наближається. Ось миготить хвіст золотопуза, ось він залишається позаду. Вже крізь майже спливаючу свідомість Риль знаходить в собі сили посміхнутися — вони перемогли!

Вона притискається до гарячої луски, відкриваючи Ласті те, що знайшла в голові у зрадника. «Прошу, — шепочуть пересохлі губи, — дай мені шанс піймати мага». У відповідь мовчання, потім приходить відповідь: «Добре. Ми візьмемо їх обох сьогодні ввечері».

Кігті торкаються каменів, залишаючи на них подряпини. Ласті нерухомо завмирає, дозволяючи асхалутам забрати знесилену дівчину.

Глава 28

Чиста білизна радувало приємним запахом. Відкривати очі не хотілося, але хтось набридливий псував все задоволення своїм гучним голосом.

— Чому ти дозволив їй залізти до нього в голову?

— Я, знаєш, був у цей час трохи зайнятий. А хто придумав відправити Ерльханца за грань? Нічого дивного, що дівчинка вирішила дістатися до інформації сама.

— Сама, — цілитель був явно злий і, схоже, саме на неї, — так, у мене в житті не було такого постійного пацієнта.