Марта Кейс - Усі їхні секрети, Марта Кейс

— Ось так ти мені дякуєш за все? — запитав Олег у моторошному світлі ліхтаря і зі всієї сили вдарив Дану ногою в живіт. — За те, що врятував тебе від батьків! За те, що могла жити, ні в чому собі не відмовляючи!

— Я шкодую тільки про одне: що не побачу день, коли ти здохнеш! — випалила Дана, закриваючись від його ударів.

Олег зупинився, аби віддихатись. Дана скористалась нагодою і підвелась. Вона не збиралась спокійно помирати долілиць і дарувати йому втіху. Дана кинулась на Олега і нігтями роздерла йому щоку.

— Божевільна дурепа! — закричав Олег і впустив пістолет на підлогу. Однією рукою він прикривав поранене обличчя, а іншою вдарив дружину.

Дана сподівалась, що Андрій, шукаючи її, здогадається про все, побачивши рани на обличчі Олега. Вона майже змирилась з долею, що чекала на неї. Дана лиш хотіла зробити щось корисне наостанок. Щось, що дозволить назавжди закрити Олега в найтемнішій в’язниці, а ключ – викинути.

Він не звик, що жінки дають здачі. Олег завжди обирав тих, хто не міг протистояти йому. Так само як і його вітчим свого часу, знущаючись з хлопця. Він тільки зараз зрозумів, чому ніколи не чинив із Даною того, що робив зі своїми коханками. За її печаллю в очах ховалось щось дике й несамовите. Воно змушувало його відступати у найгірші моменти та заганяти звіра назад у клітку. Але тепер Олег потребував нового задоволення: зламати її, змусити корчитись від болю і зірвати з вуст останній подих.

Він притис Дану до дверей і зімкнув руки на її шиї. Вона заплющила очі, щоб бодай не бачити його обличчя і намагалась відбиватись, борсаючись ногами в повітрі. Її тіло слабшало і рухи ставали все повільнішими. Олег на секунду полегшив захват та прошепотів їй на вухо, змусивши жінку скривитись від огиди.

— Розплющ очі!

Позаду Олега щось клацнуло і вона таки відкрила очі. Денис лежав на животі, а з кутика рота в нього збігала цівка крові. Чоловік заледве зробив останнє, на що спромігся – клацнув запальничкою і тримав її в руці. Маленький вогник, ніби вправний капітан, віддав Дані наказ. Вона підступно вдарила Олега у найболючіше місце і змусила дорослого чоловіка зігнутись мало не до самої землі.

Він впустив її на підлогу і Дана сильно вдарилась. Та адреналін змушував жінку рухатись, не дивлячись ні на що. Вона відкрила двері та хотіла кинутись геть, коли відчула, як він вчепився в її руку. В той же момент Денис прокричав:

— Дано, замок! — і без духу впав обличчям на підлогу, втративши занадто багато крові. Запальничка полетіла до однієї зі стін, які він щедро полив бензином.

Жінка поглянула на одвірок і побачила на ньому новенький замок, що висів на рівні її обличчя. Схоже, Денис планував не просто вбити їх, а й позбутись слідів свого злочину. За інших обставин вона злякалася б лише однієї думки про це, натомість зараз вона дякувала його жорстокому розумові.

Дана кілька разів вдарила дверима по руці Олега, затискаючи її в щілині. Він нарешті відпустив дружину і вчепився у двері з іншого боку. Вона бачила його божевільний погляд, коли Олег ледь не здолав її. Хижа горіла та повільно наповнювалась димом. Чоловік закашлявся, що і дозволило Дані скористатись можливістю зачинити двері. На мить вона завагалась, збираючись закрити замок. Всього на мить. Її думки наповнювала не жалість до Олега – він на неї просто не заслуговував, а страх за власну душу, якщо вона зробить те, що треба.

Згадавши Мишка, Володю і понівечених дівчат на фото, Дана твердою рукою закрила замок. Страшніше було не втратити душу, а відпустити скаженого звіра на волю – чинити нові злочини. Їй довелось взяти правосуддя у свої руки, хоч і за надто високу ціну.

Олег гатив кулаками у двері. Потім він спробував виламати перешкоду, але їх колись зробили на славу. І навіть час, дощ та вітер не змогли знищити їхню міць. Дана відступила від хижі, яку огорнуло полум’я. Олег кричав:

— Випусти мене! Чуєш? Випусти!

Вона відчувала його гнів на відстані. В якийсь момент Дана мало не кинулась на допомогу, але стрималась. Його крики пробігали мурахами по тілу, сил додавало лише усміхнене обличчя Мишка, що стояло перед її очима.

********************************************************

Денис на останньому подиху бачив, як вона зачинила двері.

— Розумниця! — подумав він і назавжди заплющив очі.

Мить, яка тягнулась, ніби ціла вічність, принесла полегшення. Маленька дитяча долоня опинилась в його дужій чоловічій руці. І не було більше страшних думок чи болю, що виривав нутрощі. Поруч прозвучав мелодійний голос матері та кілька фортепіанних акордів. Вона співала свою улюблену пісню, а її діти сиділи поруч та слухали. Все скінчилось. Він нарешті повернувся додому…