Ксана Рейлі - Несподіване весілля, Ксана Рейлі

Розділ 26

Я повільно спустилася сходами вниз та засміялася, стримуючи сльози. Вони троє замовкли й здивовано подивилися на мене. Мабуть, не очікували побачити тут. Звісно ж, за їхніми думками я зараз мала б десь на вулиці фотографуватися у купальнику під дощем.

— Смішно? — спитала я, склавши руки на грудях. — Ви так регочите, що мені аж цікаво стало, яку саме комедію ви обговорювали. А виявляється, що ця комедія — це моє життя. Вау!

— Поліно... — почав Гордій і зробив крок у мій бік.

— Мовчи! — різко сказала я та випрямила свою руку, зупиняючи його. — Мені не треба твоїх тупих виправдань, бо я і так все чудово зрозуміла. Це ж треба таке! — я похитала головою та знову засміялася. — Думала, що це якась біла смуга розпочалася в моїй кар’єрі, бо так багато брендів раптово вирішили співпрацювати зі мною. Здавалося, що це все завдяки мені чи моїй зовнішності, але ж ні. Мій чоловік так гарно постарався. Ох, перепрошую! Фіктивний чоловік. І все чому? Бо я дратувала його.

— Це не так, Поліно.

— А як? — закричала я. — Що ти зараз скажеш мені, а? Що це не ти все підлаштував? Я чула своїми ж вухами те, про що ви говорили! Ви сміялися наді мною.

— Ми не сміялися, — сказав Гордій і знову попрямував у мій бік.

— Не підходь до мене! Я навіть бачити тебе не хочу. Невже тебе справді так сильно дратувала моя присутність, що ти навіть домовлявся за мої фотосесії, аби лише не бачити мене? — спитала я, глянувши на нього.

Він декілька секунд уважно дивився на мене, а потім мовчки відвів погляд. Я відчула таку сильну образу, що мені хотілося втекти кудись з цього будинку.

— Ти казав, що тобі подобається жити зі мною, — тихо мовила я. — Отже, ти збрехав. Для чого? Щоб нарешті отримати мене? Ти ж лише в такі моменти говориш мені щось хороше. Інколи складається враження, що ти думаєш тільки про те, як затягнути мене до себе в ліжко. Тебе навіть не хвилюють мої почуття, Гордію. Зовсім.

— Ти помиляєшся, — твердо мовив він, глянувши на мене.

— Тоді скажи це, — почала наполягати. — Скажи, що я подобаюся тобі, що я важлива для тебе, що ти хочеш бути зі мною, — Гордій поглянув на своїх друзів та знервовано потер долонею шию. — Чому мовчиш?! Ось бачиш. Ти навіть цього не можеш сказати, а я повірила, що між нами може бути щось прекрасне.

Я тихо засміялася, а до горла підступив неприємний клубок. Мені страшенно хотілося плакати. Я зі всіх сил стримувала себе, хоча це було дуже важко. Одна сльоза таки потекла по моїй щоці. Я швидко витерла її та розблокувала свій телефон. Набрала номер Софії, щоб покінчити з усім. Не хотілося мені більше нічого у своєму житті, що пов’язувало б мене з Гордієм.

— Привіт! — почула радісний голос Соні. — Сьогодні через погану погоду фотосесії не буде, але її перенесли на десяте вересня. Це через декілька днів, тому постарайся менше їсти, щоб твій ідеальний животик мав неймовірний вигляд у кадрі.

Я закотила очі, слухаючи її нудні балачки. Інколи вона полюбляла осипати мене компліментами перед фотосесією, що завжди допомагало мені бути впевненою у кадрі.

— Сонь, відмовся від усіх фотосесій, реклам і всього, що заплановано у нас, — сказала я.

На кінці лінії з’явилася тиша, а потім дівчина раптом засміялася.

— Поліно, не роби цього, — заговорив біля мене Гордій, але я відійшла від нього.

— Ти кудись їдеш? У тебе що, медовий місяць? — спитала Софія.

— Який ще медовий місяць, — пробурмотіла я, відчуваючи роздратування. Очі вже пекли від непролитих сліз, а мій голос затремтів. — Відмовся від усього, чуєш мене? Я тобі пізніше все поясню.

— Поліно, ти жартуєш зараз?

— Це все, що я хотіла тобі сказати.

— Чекай, а показ у Діни Забелло? Він через три тижні.

Моє серце стиснулося від образи. Я так сильно хотіла бути на цьому показі головною моделлю, але це знову ж таки все завдяки Гордію. Мені не хотілося бути винною йому, чи щось таке. Хай іде до біса!

— І від показу Діни теж, — холодним тоном сказала я. — На цьому все.

Я вимкнула дзвінок та опустила голову, ховаючи волоссям своє обличчя. Після цього швидко попрямувала до виходу. Мені хотілося втекти звідси далеко, щоб Гордій мене ніколи не знайшов.

— Куди ти йдеш? — голосно спитав він і схопив мене за руку, розвертаючи обличчям до себе.

Я спробувала вирватися, але його хватка була надто міцною. Вираз обличчя хлопця чомусь був злим, хоча це я мала б зараз злитися.

— Не чіпай мене своїми лапами! — крізь зуби сказала я, глянувши на нього очима, повними сліз. — Забери свої руки. Зараз же!

— Куди ти йдеш? — сердитим тоном повторив він.

— Це не твоє діло! — закричала йому в обличчя. — Йду звідси, щоб не дратувати тебе, зрозуміло? Відпусти мене!

— Ми можемо спокійно поговорити?

— Відпусти мене, — прошепотіла я, а сльози таки потекли з моїх очей, — будь ласка.

Він підняв свою руку, і вона зависла у повітрі перед моїм обличчям. Йому наче хотілося витерти своїми пальцями усі мої сльози. Його погляд був важким, ніби він хотів щось сказати мені, але не міг.

— Іди, — тихо мовив він і відпустив мою руку.

Я потерла своє зап’ястя, востаннє глянувши на нього, а тоді розвернулася і просто пішла геть. Сльози текли по моїх щоках, а я не встигала їх витирати. Мені було так образливо. Я ж справді повірила йому, подумала, що у нього є почуття до мене. Ідіотка!

На вулиці було надто холодно, а я йшла у шортах та футболці. Здавалося, що от-от почнеться гроза. Я видихнула, озираючись навколо. Уже встигла досить далеко відійти від будинку. Так швидко йшла, наче боялася, що він побіжить за мною, пригорне у своїх міцних обіймах, поцілує під дощем і скаже, що це все неправда. Я засміялася від своїх думок. Уже перетворилася на якусь божевільну закохану, яка шукає виправдання поганим вчинкам свого чоловіка.

Я витягнула свій телефон і зателефонувала до сестри. Мені треба було поговорити з кимось. Як виявилося, вона зараз одна вдома, адже батько лише завтра повернеться з відрядження. Я зраділа, бо в мене з’явилася можливість хоч трішки побути в рідному домі. Викликала собі таксі, і поїхала до сестри, доки не почався дощ. Добре, що зараз можна хоча б оплатити поїздку картою, бо в мене зовсім не було готівки. Я опустила погляд на свої ноги. Досі була в цих смішних домашніх капцях рожевого кольору з вушками. Так швидко тікала з того будинку, що навіть не встигла перевзутися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍