Іванна Боразан - Ігри долі

«Але тільки це», — пообіцяв він собі.

А тоді почув власний голос. Зміст розпачу, люті й ще чогось такого, що не міг зараз зрозуміти. Але побачив, що це подіяло. Він ніколи б не дозволив, щоб його дівчина спала з кимось, окрім нього. Схоже, це і не трапиться. Таня зупинилася й кілька секунд не поверталася, обдумуючи, чого ж хоче. Потім ефектно повернулася і попрямувала до Ніка і лукавим голоском промовила:

— Я хочу, щоб вона покинула цей дім, — а потім додала. — Негайно.

Ніколас був трохи ошарашеним, але щось у такому дусі чекав.

— Але ж я не можу вигнати її на вулицю, там вже ніч.

Таня навіть не моргнула і була невмолима.

— Або я, або вона.

Ну й ультиматум. Ніколасу Харту є над чим подумати.

Кілька хвилин роздумів під спопеляючим поглядом Тані, Ніколас прийняв остаточне рішення. Він все- таки попросить Аню покинути будинок. Але це буде ранком. Не можна виганяти людину посеред ночі на вулицю. Потрібно тільки вмовити Таню, але для нього це проблема. Рішення, порівняно далося легко. Напевне, дався чути ляпас, яким Аня його нагородила і її відмова. Він не був впевнений, чи хоче бачити її тут. Погостила трохи і все, час повертатися до життя, де вже немає у них нічого спільного. Нічого. І щось стало йому сумно. Згадав, які вони були щасливі, коли чекали на первістка. Можливо, якби він народився, життя б склалося зовсім по- іншому. Але не будемо про сумне. Що сталося, те сталося. Назад уже нічого не повернеш. Потрібно думати про майбутнє, і воно буде з Танею. Це уже остаточно. І Ніколас урочисто промовив:

— Я хочу, щоб поряд була ти і більше ніхто. Ранком я попрошу Аню покинути дім…

— Ранком? Запитала Таня і повела бровою.

— Ранком, — наполіг на своєму Харт. — І уже до кінця завтрішнього дня її не буде.

Пролунала пауза. Таня нічого не говорила. Перечити вона не стане, бо ще чого доброго й Нік передумає. Головне, що її не буде.

— Ти задоволена? — запитав Нік, ненавидячи себе за слабохарактерність і цю тишу, що запанувала.

— Задоволена, — лаконічно з переможною ноткою у голосі промовила Таня, а потім подумала і додала:

— Але я хочу, щоб ми зараз пішли в її кімнату і сказали про це їй.

Дуже вже хочеться подивитися на її вираз обличчя. Це буде як приз, за все що та заподіяла їй.

— Але ж… Уже пізно… Вона, напевне, спить.

— Якщо спить, то спить. А якщо ні?

Ніколасу нічого не залишилося, як слідувати за Танею.

«Ну й підкаблучником я став», — пролунало у його голові.

Легенький стукіт у двері. Потім сильніший.

— Я ж тобі казав, що вона спить, — пошепки промовив Харт до своєї помічниці. І вже хотів іти, та Таня його зупинила. Вона повинна переконатися, чи насправді та спить, чи то її хитрості, щоб залишитися і відбити у неї Ніка.

Тихенько відчинила двері… Тиша… Увійшла в кімнуту і ввімкнула світло. Яким ж здивуванням для Тані було побачити пусту кімнату. Ліжко застелене. З туалетного столика зникли речі. Для підтвердження вона відкрила гардеробну шафу. Нічого. Лише пусті вішалки. А на журнальному столику записка.

«Сподіваюся прощальна», — думала Таня, але не стала читати. Це адресоване Ніку, хай він спершу прочитає.

Гукнула його, той стояв осторонь, чекаючи, що ще утне Таня. Йому було якось не по собі від того, що тут є тільки вони, і якось не справедливо, що вони риються у її кімнаті. Але Таню не переконати. Вона тицьнула йому записку. Нік, нічого не розуміючи, розгорнув. Там йшлося, що Аня пішла і ніколи більше не повернеться. Він знесилено опустив руку з листом. Таня вихопила його і стала читати вголос:

«Ніколас! Таня! Не тримайте на мене зла. Що сталося, те сталося. Ніхто в цьому не винен. (Аня приховала той факт, що Ніколас із самого початку знав, що станеться і цього добивався. Але ранити Таню вона не хотіла. Минуле хай залишиться в минулому, треба вміти прощати). Живіть спокійно, я вас більше не потурбую.

В обід приходив адвокат. Залишив новий варіант документів на розлучення. Вони у тебе в кабінеті. Я уже їх підписала, так що черга за тобою. Отже, відтепер ми розлучені, тому не тримай на мене зла, і я постараюся також.

Вибачайте, що не попрощалася, так буде краще для нас всіх. Я не хотіла бути об’єктом ненависті. Пробачте, що так сталося. Ну що ж … Прощавайте. Всього вам доброго.

P.S.: Документи на Гранд готель у мене. Я повертаюся додому.

Сказати, що Ніку шкода, це не сказати нічого. Аж тепер він остаточно втратив її. Але найпарадоксальнішим у даній ситуації є те, що вони б мали просити у неї пробачення, а не навпаки. Невже можна пробачити те, що вони намагалися її вбити? Виходить, що можна, але на це здатна тільки така людина, як Аня. Він не зміг би, та й за Таню він не ручається. Схоже, вона не тямить себе від радості.

Натомість та, хто заслуговує бути щасливою, зараз десь блукає в темноті, караючи себе за те, у в чому не винна.

Інколи навіть такі люди, як Ніколас Харт, здатні проявляти співчуття, жаліти про скояне. Але, зазвичай, уже запізно до них приходить відчуття того, що вони когось скривдили. Та це не завадило Ніку, дивлячись у вікно мовчки, і щиро побажати своїй колишній дружині знайти того чоловіка, який буде її заслуговувати і цінувати.

«Бажаю щастя», — подумки побажав він Ані.

Рішення піти негайно було спонтанним. Але найбільш правильним на думку Ані. Все вже готово, усе узгоджено,