Аліг'єрі Данте - Божественна комедія

неможливо ж тілу вкластись в тіло,

40 Й бажанням спалахнув я, як вогнем,

Пізнати Сутність ту, в якій єднання

Людини з Богом вічним пізнаєм.

43 Спізнається в ній наше сповідання, —

Бездоказова, звісно, віра ця, —

Як перших вірних кращі сподівання.

46 Я відповів: «До вічного Отця

Підношу скільки маю шани й дяки,

Що взяв мене від смертних в ці місця.

49 Але скажіть мені, що то за знаки

На цьому тілі, з приводу яких

Про Каїна пригадує всілякий?»

52 Всміхнулась злегка: «В сітях мов густих

Так б’ється мисль, коли чуття не в силах

Відкрити світ одним з ключів своїх,

55 Тож, – мовила, – йди далі не по стрілах

Здивовання: це тягне почуття

З собою розум на коротких крилах.

58 Скажи мені, яка тут мисль твоя?»

А я: «Складають всесвіту багатство —

Тіла щілинні й щільні, мислю я».

61 Й вона: «Покинеш цих думок жебрацтво

І взнаєш, що впадуть вони без сил,

Лиш зрушу доказів своїх вояцтво.

64 У восьмім небі повно тих світил,

Що кожне з них від інших всіх різниться

У силі світла й величинах тіл.

67 Якби тут полягала вся різниця,

У ступені щілинності однім,

Одне з усіх могло б хоч як втісниться.

70 Прикмет же різність вдячна основним

Засадам, що їх всі, крім однієї,

Ти відкидаєш висловом своїм.

73 І до плямистості якби тієї

Щілинність спричинялася, тоді

Нецільною б речовина всієї

76 Була планети; і як ті худі

Чергують з ситими місцями в тілі,

В цій книзі білі аркуші й руді.

79 У першім разі видний на світилі

Під час затьмарень став би диск ясний,

Просвічений крізь місяцеві щілі.

82 Цього ж немає. Отже, ми хутчій

Іще одне припущення відкинем

І в помилці упевнимось твоїй.

85 У разі ж з тілом, в масі неєдиним,

Натрапить світло на путі кінець,

Ішовши встріч суціль твердим глибинам,

88 І не єдиний верне промінець,

Мов колір, що відбивсь об стекла верхні,

Коли під них підкладено свинець.

91 Та, може, скажеш ти, що промінь мерхне,

Бо йде назад не з самої землі,

А з глибшої і дальшої поверхні.

94 Ці доводи, на силу немалі,

Такий спростує дослід знаменитий,

Бо досвід – ґрунт науки взагалі:

97 Візьми три дзеркала, щоб встановити

Два поруч зблизька, третє вглиб відстав,

Щоб із-за них могло тобі ясніти,

100 А за собою свічника пристав,

Щоб відбивався світ у тих дзеркалах

І від усіх до тебе повертав, —

103 То, дивлячись у них на різних далях,

Враз троє пломенів побачиш ти,

На розмір різних, а на силу сталих.

106 Отож, як з сонячної теплоти

Оголюється снігу підоснова

Від холоду свого та білоти,

109 Роздерла так моя правдива мова

Запону, що тобі вкривала зір,

І сяє нині істина чудова.

112 Під небом, де панує Божий мир,

Велике тіло з перших днів кружляє

Й дає буття всьому на весь свій шир.

115 А ближче небо, що від зір палає,

Всі різні сутності, які в нім є

Й різняться з ним, буттям тим обділяє.

118 І в кожній іншій сфері є своє,

Яке вона безперестанно плодить,

Йому причин і цілей надає.

121 Ці члени світу поступово сходять,

Як бачив сам ти навіч, слід у слід

І взяте угорі донизу зводять.

124 Ти продивись моїх правдивий хід

Для тебе міркувань неоціненних,

Бо через них лежить прямий твій брід.

127 Одвічний рух і сила кіл священних,

Як спритність молота від коваля,

Залежать всі од рушіїв блаженних.

130 І небо, що зірок юрба встеля,

Ту зобразити мисль високу прагне

Й відбить, навкруг якої все кружля.

133 І як душа, що тлін на себе вдягне, —

Себе по різних членах несучи,

Так зробить, що з них кожен дій забагне,

136 Так розум, доброту скрізь ведучи,

Її по зоряних розносить чудах,

Навкруг своєї єдності йдучи.

139 В зв’язок заходячи по всіх усюдах

З коштовним тілом, всяка сила й міць

Єднається із ним в житті у людях,

142 І, з радісних природи таємниць,

Крізь тіло блискотить яскраво й світло,

Мов радість з глибини живих зіниць.

145 Ось через що різниться з світлом світло,

І аж ніяк не через щільність ту;

Це основне, що на весь світ розквітло

148 І творить все – темноту й ясноту».

ПІСНЯ ТРЕТЯ

1 Ясної правди риси пречудові

Списало сонце ніжним язиком,

Мені спаливши серце у любові,

4 І я хотів з піднесеним чолом

Заговорити і подать відомість,

Що здоланий і вмовлений цілком,

7 Але примара виникла натомість

І всю мою увагу притягла, —

І зовсім я забув свою свідомість.

10 Бо як крізь чистоту й прозорість скла

Або на водах ясних по мілинах,

Де не ховає дна глибинна мла,

13 Розмиваними бачиш лиця в тінях,

Перлини ж, лігши на бліде чоло,

Мов розчиняються в тонких площинах, —

16 Таке обличчя видно тут було,

І я запав у заблуд, протилежний

Закоханості хлопця в джерело:

19 Гадаючи, що образ цей залежний

Од віддзеркалення, я озирнувсь

Поглянути, кому-то він належний,

22 Та не знайшов нікого і звернувсь

До ніжної своєї провідниці,

В її ж очах святий вогонь всміхнувсь.

25 «Сміюсь, дитинко, на твої марниці, —

Сказала, – не дивуй, твої сліди

Ще не сягнули в істини границі,

28 І спотикаєшся ти, як завжди.

Це – справжні сутності, зломили міру

Вони обіту й вміщені сюди.

31 Кажи їм, слухай