Salamander - Темні нащадки, Salamander

Ранок пробивався крізь важкі штори, заливаючи кімнату м'яким золотавим світлом. Аурелія повільно прокинулася, відчуваючи тепло поруч із собою. Вона розплющила очі й зрозуміла, що все ще лежить в обіймах Каеля. Він спав глибоким, спокійним сном, його обличчя було розслабленим, а темне волосся хаотично падало на лоб.

Вона затрималася на мить, вдивляючись у це несподівано мирне видовище, перш ніж обережно звільнитися з його рук. Але, ледь вона підвелася, як двері відчинилися, і в кімнату зайшла Кора.

- Перепрошую, ваша величність, - сказала вона, злегка схилившись. - Але вас шукає Лукас.

Аурелія напружилася, згадуючи вчорашній вечір і те, як вони провели час із Лукасом. Її щоки ледь помітно почервоніли, але вона швидко взяла себе в руки.

- Де він зараз? - запитала вона, випрямляючи спину.

- Він чекає в коридорі біля ваших покоїв, - відповіла Кора, швидко кинувши погляд на сплячого Каеля.

Аурелія коротко кивнула й подивилася на Каеля. Він, здається, навіть не помітив, що вона вже прокинулася.

- Скажи Лукасеві, що я скоро прийду, - сказала вона Корі, вирішивши не викликати зараз додаткових питань.

Кора кивнула і швидко вийшла, залишивши Аурелію саму. Вона ще раз поглянула на Каеля, роздумуючи, чи варто йому щось сказати, але вирішила залишити його в спокої. Він виглядав настільки втомленим, що вона не наважилася його будити.

Обережно піднявшись із ліжка, Аурелія неквапливо вийшла з кімнати, її кроки були м'якими, але впевненими. Вузький коридор огорнув її напівтемрявою, а легкий шелест тканини сукні супроводжував кожен її рух. Вона йшла, ледве торкаючись підлоги, ніби боялася потривожити тишу, що панувала навколо. Її постава залишалася граційною, а погляд – зосередженим. Ледь помітний аромат жасмину, що залишався за нею, наповнював простір, підкреслюючи її витонченість.

Аурелія швидко дійшла до своїх покоїв, де на неї вже чекав Лукас. Він стояв біля дверей, злегка похмурий, але, побачивши її, одразу змінив вираз обличчя на теплий.

Лукас мовчки відчинив двері, пропускаючи Аурелію вперед. Вона пройшла в кімнату, намагаючись зберігати спокійний вираз обличчя, хоча відчувала, як його погляд буквально пронизує її спину.

Аурелія зупинилася посеред приміщення, повернувшись до Лукаса. 

– Ауреліє, – запитав він, обпершись на край столу і схрестивши руки на грудях. – Я прокинувся зранку, але тебе не було в ліжку. Де ти була?

Аурелія провела рукою по своєму зап'ястю, намагаючись швидко вигадати відповідь. Її погляд зустрівся з його очима, і вона зробила крок уперед, намагаючись зменшити відстань між ними.

– У мене були справи, – відповіла вона, стримано усміхнувшись. – Не хотіла тебе будити.

Лукас примружив очі, уважно вивчаючи її. Його підозріливий погляд змусив її трохи напружитися.

– Справи? – перепитав він, підкреслюючи слово. – Здається, ти почала занадто часто зникати без пояснень.

– Пробач, – м'яко сказала вона, торкнувшись його руки, щоб трохи відволікти його увагу. – Я не хотіла тебе турбувати. Усе добре, правда.

Він зітхнув, але його обличчя трохи пом'якшало.

– Ти виглядаєш втомленою, Ауреліє, – тихо промовив він. – Сподіваюся, це не щось серйозне?

– Ні, все гаразд, – запевнила вона, опустивши погляд, щоб уникнути його пильного вивчення. – Просто багато думок.

Лукас нахмурився, але нічого не сказав. Він наблизився і обережно узяв її за руку.

- Я хотів поговорити з тобою, - сказав він. - Але, здається, ти зараз не в тому стані.

- Ні, - відповіла вона, дивлячись йому в очі. - Говори.

Він на мить замовк, наче збирався з думками, а потім обережно запитав:

– Ауреліє, – почав Лукас, його голос став серйознішим, і він трохи нахилився ближче до неї. – Я вже давно хотів це обговорити, але не знаходив слушного моменту. Ти – королева, і це величезна відповідальність. Але тепер я мушу запитати... Чи означає це, що мені доведеться стати королем?

Аурелія здригнулася від несподіваного запитання, але швидко взяла себе в руки. Вона знала, що цей момент рано чи пізно настане, і що Лукас мав право знати правду.

– Лукас, – тихо промовила вона, дивлячись йому в очі. – Я розумію твої хвилювання. Бути поруч зі мною – це не лише честь, але й тягар. Проте ти не зобов'язаний ставати королем, якщо цього не хочеш.

– Але як це можливо? – запитав він, нахмурившись. – Я твій партнер, і люди очікують, що я буду поруч із тобою не лише як твій хлопець, а як рівний тобі правитель.

Аурелія зітхнула, розуміючи, наскільки складне питання він підняв. Вона сіла на край ліжка, жестом запросивши Лукаса сісти поруч.

– У нашому королівстві титул короля не передається автоматично через шлюб, – пояснила вона. – Це вибір, який ти маєш зробити сам. Якщо ти відчуєш, що готовий взяти на себе цю відповідальність, я буду поруч, щоб підтримати тебе. Але якщо ні – це теж нормально. Ти можеш залишатися моїм партнером без титулу, і це не змінить моїх почуттів до тебе.

Лукас замислився, дивлячись на її руки, які вона нервово стискала. Його обличчя було серйозним, але в очах з'явилася тінь розуміння.

– Ауреліє, – сказав він після паузи. – Я завжди хотів бути для тебе опорою. Але титул короля – це щось більше, ніж просто підтримка. Це означає служіння народові, прийняття рішень, які впливають на життя тисяч людей. Я не впевнений, що готовий до цього.

Аурелія ніжно поклала руку на його плече.

– І це нормально, Лукас, – сказала вона. – Я не хочу, щоб ти робив це через тиск чи очікування інших. Я хочу, щоб ти залишався собою. Ти вже робиш для мене більше, ніж будь-хто інший міг би.

Аурелія всміхнулася, її очі випромінювали спокій, але водночас у них читалася рішучість. Вона знала, що зараз не час для довгих роздумів.

– Добре, – сказала вона, зробивши невелику паузу. – Але нам потрібно рухатися далі.

Лукас, відчувши зміну в її тоні, нахилив голову, ніби запитуючи, що саме вона має на увазі.

- Що далі? - запитав він.

- Ми маємо підготуватися до зустрічі з командирами. І не забувай, у нас немає часу на сумніви.