Salamander - Темні нащадки, Salamander

— Бо я знаю, як це — загубитися, — відповіла вона, дивлячись йому в очі. — І знаю, що ти б зробив те саме для мене.

Їхні слова зникли в напівтемряві кімнати, наче розчинилися в затишній тиші. Аурелія відчула, як напруження в тілі Каеля поступово тане, наче лід під теплим сонцем. Його плечі, які досі були напружені, повільно опустилися, а погляд, хоч і втомлений, став м'якшим.

— Ти маєш відпочити, — сказала вона тихо, майже пошепки, притягуючи його ближче до ліжка. 

Ліжко було широким, з дерев'яними різьбленими узголів'ям. На ньому лежала м'яка ковдра кольору спілої сливи, а подушки були розкидані недбало, ніби чекали на їхню присутність.

Каель на мить вагався, ніби внутрішньо борючись із собою. Його погляд ковзнув по кімнаті, але, зрештою, він дозволив їй вести себе. Аурелія обережно торкнулася його руки, і ця проста дія, здавалось, розвіяла його сумніви. Вона потягнула його за собою, і вони разом опустилися на ліжко.

Вона лягла першою, трохи відсунувшись, щоб дати йому місце. Її рухи були плавними, немовби вона боялася порушити крихкий спокій, що запанував між ними. Каель обережно ліг поруч, спершу невпевнено, але потім притиснувся ближче. Його рука лягла на її талію. У цьому жесті було щось майже дитяче — страх втрати, бажання захисту.

Аурелія відчувала тепло його тіла, як і те, як його дихання, спочатку нерівне, поступово ставало ритмічним і спокійним. Її рука несвідомо накрила його, легенько погладжуючи.

Кімната наповнилася м'яким світлом місяця, що пробивався крізь важкі штори.

— Ауреліє, — прошепотів він, вже напівзасинаючи. — Дякую.

Вона нічого не відповіла. Слова були зайвими. Замість цього Аурелія лише міцніше обійняла його. Їхній зв'язок зараз здавався міцнішим, ніж будь-коли.