Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова - Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

пробуджувала якісь древні інстинкти, що заставляли тіло ступати обережніше і дотримуватися тиші, білі замовкли, але їх збудження залишилося і хмарою іскрилося навкруги. Нові враження корисні для дитячих організмів!

Сам я намагався відслідкувати момент, коли ми вийдемо за межі того самого «відкату» (адже Кларенс казав, що не помітити це неможливо) — хотілося зрозуміти, як він розподілений на місцевості. З периметрами мені все було зрозуміло: вони розташовувалися відповідно до лінії Знаків, а от щити вели себе інакше — у два боки, вздовж осі, аж до границі потужності. Причому, в чорній магії закляття такого типу існували лише до того часу, поки в них не закінчувалася енергія Джерела, тобто, лише в присутності чаклуна. Наскільки я зрозумів, білі закляття діють інакше: створювалося деяке збурення структури реальності, час існування якого залежав не стільки від вкладеної енергії, скільки від опору середовища. Досвідчений маг міг зробити своє творіння настільки природнім, що його вплив міг би тривати століттями (в чорному розділі теорії навіть формул для таких випадків не було), але саме це — факт, що середовище мінялося — робило результати ворожби такими неоднозначними.

Від спроб викласти ситуацію у звичних термінах, мене потрохи перекошувало. От, здавалось би, і те, і друге — магія, а от, блін, не так просто! Але, міркуючи логічно, якщо є щит і є тінь від щита, то десь посередині повинна знаходитися і пентаграма, яка сотворила і те, і друге. Якщо вдасться знайти хоча би щось на неї схоже, прибуття чистильників нам гарантоване. Залишилось лише зрозуміти, де в цієї штуки середина…

Через три години ходьби і два привали дітки помітно скисли.

— Тримайтеся, пацани, ще трошки залишилось!

Місцевість прогнулася котлованом, сухий бур’ян знову змінився на зелену траву, а під ногами стали попадатися крілячі нори — все свідчило про те, що попереду є вода, що означає: на чаї можна буде не економити, та і ноги помити після ходіння — дуже доречно. На момент, коли попереду заблищала поверхня благенького озерця (так, калабаня дощова!) дітки «дозріли», і табір мені довелося облаштовувати самотужки — білі заснули, ледве торкнувшись землі.

Ну, хіба я не геній? Ніякої біганини, суєти і зайвої енергії. Сьогодні вечеряємо і дружно відпочиваємо, завтра помаленько вертаємся назад. Наступний день — вихідний. І ніяких скакалок (не згадувати на ніч)!

В ту ж секунду я взнав, що моє ставлення до дітей нікуди не годиться. І, взагалі, мене відправили допомагати людям, а я цілий тиждень чухався і в конячку бавився. Прекрасно, значить з області збуреної реальності ми вийшли, шкода лише, Шерех забув, до якого місця мені його судження. (Уявіть собі комедію: потойбічна істота критикує чорного мага за те, що він ледащо.) Він навіть був би правий, якщо допустити, що я, взагалі, збирався працювати на свята. У місцевого «нагляду» десять років було, щоби з усім розібратися, так ні, за всю контору повинен працювати один бідний студент. Ха!

Під вечір хлопці ожили рівно настільки, щоби з’їсти каші, подивитися захід сонця, сказати «ах!» і позалазити в спальники. Краса. В якості останнього штриха я одягнув на шию Петрикові амулет, який відвертає комарів (а то на кінець походу мої білі будуть схожі на леопардів) і заліз під коц. В акуратній ямці тліли вуглики ватри, комахи підлітати до мене не наважувалися (дуже правильна життєва позиція), охорону дальших підступів до табору взяв на себе пес-зомбі, і, взагалі, життя вдалося.

Я вперше зрозумів, що не шкодую про те, що став магом. Це давало деяку свободу, чи що. Впевненість у майбутньому. Дурість же ж — мати Силу і не володіти нею, хіба ні? Тепер я би міг забити на все і вирушити в бездомні мандри просторами Інгерніки, не остерігаючись самотності і темряви, не турбуючись про засоби…

Знову вклинився незадоволений Шерех (якось аж скучно було без нього) і оголосив, що всі мої міркування — нісенітниці. Мені, відповідно до його поглядів, пора було діточок не розважати, а самому робити, і якщо вже спати на природі, то з фігуристою кобітою в одному спальнику.

З деяким спантеличенням я зрозумів, що нежитя цікавить секс. Він, розумієш, стужився за цим відчуттям. Просто… що це таке! Пішла геть, брудна хтива тварюко!

Шерех зі злорадством нагадав, що в такий час і в такому місці (вночі, коло звичайного багаття) у мене нема приводу викаблучуватися.

Тоді я зізнаюся в некромантії і закінчу життя на електричному стільці!

Шерех перелякано відступив, забившись в недоступні мені глибини свідомості і обурено транслюючи звідтам розпусні картинки. Господи, і де він такого нахапався? Чвертка вже на що любитель, але і він у себе такого не зберігає… Стільки народу боїться це чудовисько до гикавки, а в нього на умі лише вульгарщина! І що мені робити, коли у мене і справді з’явиться дівчина? Спати втрьох?

Вночі мені наснився Шерех у банці. Що характерно: банку чітко пам’ятаю, а як посадив його туди, згадати не можу.

Чи слід уточняти, що мої білі повернулися в інтернат героями? Втомлені, щасливі, з кишенями, набитими всяким сміттям (камінцями, дохлими жуками, минулорічними гадячими шкірками), вони бачили справжню лисицю і знайшли перо орла (що воно орлине — це я їм так сказав). Поверталися назад ми повільніше, але без довгих привалів, тому на місці були ще до обіду. По дорозі я натхненно брехав про Острів Короля, про свою роботу в «нагляді», про злобного начальника (нарешті!), котрий і є правдивий чорний маг, про кльове життя в місті Редстоні, котрому от лише з погодою не пощастило, а пацанята співчутливо охали і задавали сотні безґлуздих запитань. Ми спеціально заклали гак, щоби зайти через головні ворота, я здав дітей на руки Фоксові і полегшено зітхнув. Тем для обговорення їм стане мінімум на тиждень!

— Ви перебаламутили всю нашу школу, — зауважила місіс Гемуль, хоча невдоволеною вона не виглядала.

Ого, чекайте ще, що далі буде!

— Краще полагодьте огорожу, у вас в задній частині кілька секцій завалилося, — сердечно порадив я, — треба буде замкнути периметр, і не вийде.

Вона дуже серйозно мені подякувала. Лючик влаштував у сквері щось на кшталт мітингу (навіть старшокласники підтягнулися), Фокс потягнув Петрика митися, а я подумав про те, щоби лягти спати, але взяв себе в руки і вирушив до міста — надійшла пора зайнятися справами, знати про які діткам не обов’язково. Заодно Шереха розважимо!

Лейтенант знайшовся в офісі — підприємливий маг малював агітаційні плакати, орієнтуючись на ілюстрації в краухардських брошурах. Виходило навіть переконливіше, ніж оригінал. І що характерно: працює сам, такого, як він, ніякий «відкат» не бере.

— Контора, до зброї! — Оголосив я з порога. — Пішли докази збирати.

Він заметався офісом, як переляканий кролик.

— Завмри! У тебе фіри якоїсь нема на приміті? Вашу машину брати