Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова - Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Глава 1

Ви тільки не подумайте чорні маги — дуже поважані люди! І забезпечені, до речі. Так вийшло що в цьому чудесному світі багато дивних ірраціональних сил, від яких крижаніє душа, і перед якими білі чарівники безпомічні, мов діти. Люди прагнуть безпеки і люди знають — без чорної магії її не досягнути. Тому справжній чорний маг — вельми високооплачуваний і дефіцитний спеціаліст, Адже відношення білих і чорних у більшості повітів — десять, двадцять, а то і тридцять до одного. Такі вже наслідки нерозумної політики минулих років, яка підірвала генетичну спадковість кращої частини нації. Нащадки розкаялися і усвідомили. Тому нині ситуація така: справжній чорний маг — дуже поважана людина, а от всяких любителів і самоучок кантональна поліція ганяє з неземною силою. Що зрозуміло і природньо: якщо в білого недоумка наслідком помилки будуть підгорілі свічки або град замість дощу, то чорний, спартачивши, ризикує викликати справжнє стихійне лихо. Зомбі, вурдалаки, хижі невидимки, незгасні пожежі, епідемія смертного сну — ось лише деякі, далеко не верхні рядки списку. У зв’язку з цим всі чорні маги є військовозобов’язаними і поголовно працюють на державу, а чорну магію сором’язливо іменують бойовою. Профанам у нашому ремеслі не місце!

А тепер поясніть, як у такій обстановці розробляти навики? Я вже мовчу про на тему дрібного підробітку, такого необхідного всякому студентові.

Допустимо, ще на першому курсі я міг собі дозволити підробляти миттям посуду чи подачею їжі у кнайпі, але поступово виявилося, що тратити стільки часу на всяку фігню — розкіш, яку я собі дозволити не можу. Заради жалюгідних пари сотень крон зараз я ризикував погубити своє світле (фігурально кажучи) майбутнє. Мені потрібне було зайняття яке б дозволяло заробляти потрібні суми за кілька годин на тиждень, в іншому випадку мене чекали шість років аскези, посту і самообмеження: ґрант від фонду Роланда Світлого покривав витрати на житло і навчання, а от того утримання, яке висилали мені найдорожчі родичі, у великому місті вистачало лише на хліб і молоко. Можна було, звичайно, позичити на життя під майбутні прибутки у банку Ґуґенцольґерів, як робило багато студентів, але це означало б що добрих років десять після закінчення Редстонського Університету вищої магії я буду належати не собі, а цим горбатим скнарам. Нафіг, нафіг!

І тут, природньо, став у пригоді мій вроджений талант, моя надзвичайна, виняткова обдарованість в області чорної магії. Ви лиш не подумайте, викликати всяку капость чи загравати з нежиттю я не збирався, але ж бачити магію мені ніщо не заважало, а дрібні магічні феномени, хай навіть і чорні, вельми вразливі до найбанальніших ритуалів. Я знав міру і ніколи не брався за те, що було мені не під силу, навіть перестраховувався, орієнтуючись переважно лише на спонтанні прокляття: «віслючі вуха», «хвіст невдахи», виселення буйних домовиків — все те, що не несе смертельної загрози, але помітно ускладнює життя (в термінах нашого ремесла це називалося «виносити сміття»). Брав я недорого, діло робив якісно, завжди враховував побажання клієнта. Закінчилося все через дурницю. Якийсь профан уявив, що його нікчемні двадцять крон — привід для жахливого шахрайства, і капнув на мене лягавим. Я, бачите, «дзвонив йому по телефону!» Як воно часто буває з обивателями, він був переконаний, що всі маги однакові, а узагальнений образ чарівника ліпив з адепта Світлих Сил. Тому що їх більше! Всі білі маги активно не люблять техніку, адже вона ненатуральна і відторгається природою. Абсолютно серйозно! Вони надають перевагу тому, щоби пертися до клієнта пішки через все місто, ну, або, посилати кур’єра. А от чорні маги прекрасно вживаються з будь-якою машинерією, оскільки неживе, яке рухається — це якраз наш стиль.

В результаті, осатанілі від неробства бійці «нагляду» скрутили мене на точці, на щастя, до того, як я встиг хоч щось зробити. (Звідки їм було знати, щоб перед ділом я ЗАВЖДИ ходжу навколо і ретельно все оглядаю?) В смислі, ніяких доказів у них не було. Судимість поставила би хрест на моїй майбутній кар’єрі, тому мені нічого не залишалося, як прикинутися дурником. Простіше кажучи, я все категорично заперечував.

Не дивлячись на властивий чорним магам буйний норов, мені ще ні разу не доводилося бувати у поліції, тим більше в особливому відділі у справах чарівників. І все-таки мені здавалося, що державний заклад повинен би був виглядати якось інакше. Тобто, не як замарґаний підвал з прикрученими до підлоги меблями і електричною лампочкою на шнурі. Однак помилки не було: всі, хто тут працював, красувалися жетонами з абревіатурою НЗАМПІС. У жодному офіційному папері, наскільки я знав, це позначення не розшифровувалося, даючи широкий простір для уяви. І чарівники, і обивателі називали цю контору просто «нагляд».

Поки ми йшли коридорами, все виглядало мило і цивільно: інспектори