Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова - Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

який притлумлює агресію — намагаючись оцінити масштаби його впливу на реальність. Хто ж знав, що мені знадобиться знання білої магії! Але те, що навіть Шерех від мене раптом відв’язався, наводило на погані думки — вплив ритуалу стирав з реальності якийсь дуже важливий її компонент.

— Ви уявляєте, чим це може закінчитися? — Він нервово кліпнув, значить уявляв, — І чому ж ви досі тут?

— А як же місто, люди?

Білий, що з нього візьмеш! В НЗАМПІС поліз, в герої хоче.

— Ви підтвердите мої слова? — Захвилювався Кларенс.

— Користі ніякої не буде, — відмахнувся я, — у нас тільки непрямі докази, статистика, відчуття, а там люди гинуть реально, щодня. В керівництві сидять козли, — тут я чітко уявив собі Сатала, — які не почухаються, поки не стане запізно.

— А як же відповідальність перед суспільством?!

Я закотив очі. Він прямо як маленький!

— Схаменися, чувак! В Редстоні «очистка» трьох столітніх ґоулів просвистіла. Це тобі ні про що не каже?

— Але… Як же ж бути?

Паніку білий піднімав не просто так. Принаймні, для мене найбільш правильним виходом було би хапати Лючика під паху і тікати, але, коли тут бабахне (а що бабахне — до ворожки не ходи), Сатал мене в гівні утопить. Ну і з’явитися на очі родині я більше не зможу. Не так, не так Лючик уявляв собі свого старшого брата!

— Будемо працювати, — я спробував зосередитися. Прийшов, називається, підозру перевірити. — До речі, може, ти і ім’я вбивці знаєш?

— Ні. Це хтось з персоналу інтернату, але після скандалу багато хто звільнився, так що тепер його може тут і не бути.

Чудово! Винуватець вшився геть, а ми будемо за нього розгрібати.

— Пофіг, — я плеснув долонею по коліну, — щит качав потенціали десять років, цього вже не зміниш. Будем провокувати!

— А?

— Ага. Треба витягнути сюди когось з вашої «очистки» і зробити так, щоби вони тут залишитися, з будь-якого приводу. Потім — провести роз’яснювальну роботу з населенням, розставити відвертаючі знаки навколо міста і житлових будівель. Жертв нема уже цілий рік, щит ось-ось розсиплеться, і тоді тут стане гаряче, вся та погань, яку він витісняв звідси десять років, разом шугоне назад.

— Думаєте, пора готувати добровольців?

— Пора було вчора, завтра буде пізно. У вас як з теорією?

Він мовчки виклав на стіл кілька брошурок. Я погортав одну — типографія Бухти Транка. Дім, милий дім!

— Підходить. Придумайте привід, якщо треба — брешіть, влаштовуйте містифікації, імпровізуйте — ви же маг, в кінці кінців. Своєму керівництву я телеграфую, але поки вони там будуть домовлятися… Словом, порятунок утопаючих — справа рук самих утопаючих.

На тому і розпрощалися.

В пансіон я повертався в стані тихого очманіння. У відпустку, називається, поїхав! З усіх можливих варіантів вибрав найбільш гівняне містечко. Не було би зі мною двох невгамовних білих, так і завис би тут, як муха в меді. Цікаво буде розпитати, хто порадив Джо відправити сюди сина.

Едан Сатал потерпав від похмілля після довгих свят, причому, потерпати він вибрав на роботі, від чого в Бера виникла підозра, що старший координатор боїться когось налякати.

— Бу?

Паровоз подивився в запухлі очі начальника і вирішив, що вітатися так, як треба би за статутом, в даній ситуації буде відвертим знущанням.

— Телеграма з Михандрова.

Сатал пробіг папірчика одним оком і з огидою відштовхнув геть:

— Теж мені, новина!..

Капітан був трохи здивований:

— Магічний феномен такого масштабу — досить тривожна ознака. Потенційно він може спровокувати концентрований прорив потойбічної енергії…

Координатор навпомацки знайшов на столі кухлик з якоюсь каламутною бурдою (Бер не дуже добре знався на зіллях) і зробив кілька великих ковтків. Йому трохи полегшало.

— У Акселя таких повідомлень повний стіл, Округ Артрома взагалі таким славиться. Половина цього всього — артефакти погодної ворожби, ще частина — древня нерозпізнана фігня (блукаюча біла магія — просто песець що таке). Там же Білий Халак стояв! Скажи цьому — хай копає глибше, Акселю треба конкретики, він попросив вирішити проблему, а не повідомити про неї.

Гримати дверима Паровоз не став (надто дрібничково), чіплятися до співробітника у відрядженні з цінними вказівками — теж (сам не маленький), а от копію телеграми в Артром відправив, так, на всякий випадок. Хай знають, що повідомлення ідуть не лише до них. У капітана була теорія, що потойбічним силам плювати на наявність чи відсутність доказів. Минулого року кількість зареєстрованих феноменів тільки в Редстоні виросла на триста відсотків (це не дивлячись на всі периметри і Знаки), і Бер не хотів би бути тим, хто знав, що катастрофа насувається, але нічого не зробив.