Тая Смоленська - Подвійне диво для генерального, Тая Смоленська

Глава 41

Артур

Насамперед у стіну летить склянка. Вона пролітає через усю кімнату і розбивається на шматки з гучним дзвоном.

Моє серце кипить від обурення і гніву.

Коли я бачу фото Тані з іншим хлопцем, я вибухаю.

Поруч хмикає батько, спокійно спостерігаючи, як я скаженію. Це він приніс ці фото і з задоволеним виглядом кинув мені їх на стіл, чекаючи моєї реакції.

Я роблю глибокий вдих, намагаючись заспокоїтися.

- Я вже мільйон разів казав, що не одружуся з Мілою. Ми просто друзі дитинства, не більше. І перестань стежити за мною і за Таньою. Упевнений, ці фотографії - справа рук твоїх людей. Сфабрикували і вирішили, що я повірю?

Знаходжу єдине логічне пояснення тому, чому бачу мою Тетяну в обіймах іншого чоловіка.

- Думаєш, Міла вважає тебе просто другом? Не будь сліпим, синку, вона в тебе закохана. Нам потрібна підтримка її батька, і якщо ти зараз так вчиниш із Мілою, то на раді директорів у нас буде на один голос менше.

Усе, про що здатен думати мій батько - як зробити мене генеральним директором компанії.

Крім бізнесу, його нічого в житті не цікавить.

Він був жахливим батьком, який завжди був зайнятий роботою, а мама страждала від браку уваги.

Я жодного разу не бачив його на наших із сестрою шкільних заходах або важливих подіях.

- Це питання закрите. Я не одружуся з Мілою. Я вже й так підігравав твоїм іграм, був із нею милий і навіть погодився кілька разів повечеряти разом. Але в мене є кохана жінка, батьку. Я не збираюся міняти її на крісло генерального директора.

- Думаєш, вона справді тебе кохає? Це всього лише твої фантазії, Артуре. Вона шукає спосіб піднятися соціальними сходами, і ти для неї просто сходинка, - продовжує батько, його голос холодний і розважливий.

Я стискаю кулаки, намагаючись стримати гнів. Не можу повірити, що він настільки цинічний.

- Ти її не знаєш, - різко відповідаю я. - Тетяна не така. Вона щира і справжня.

- Відкрий очі, Артуре! - Батько встає, його стілець скрегоче по підлозі. - Ти думаєш, що знаєш її, але це всього лише маска. Скільки разів я маю тобі повторювати? Усі ці  романи на одну ніч відволікають тебе від головного - майбутнього нашої компанії. Ти маєш одружитися з Мілою і закріпити наше становище.

- Я не одружуся за розрахунком, - тремтить мій голос від утоми й розчарування в батькові.

Цю тему ми порушуємо вже не перший місяць. Через мою непокору він відправив мене у віддалену філію, де я зустрів Таню. Він хотів показати, що на мене чекає в майбутньому, якщо я не зроблю, як він каже.

- Заради неї ти готовий втратити все? Пам'ятай, якщо вчиниш по-своєму, я зміню заповіт, і твою частку акцій віддам сестрі, - його голос стає ще жорсткішим, і я розумію, що він говорить серйозно.

- Мені не потрібні ці акції, якщо ціна така, - відповідаю я, відчуваючи, як батько намагається зламати мене. Погляд батька стає холоднішим, і я розумію, що між нами стіна, яку не пробити.

Він бачить у мені тільки інструмент для досягнення своїх цілей, а не сина.

- Якщо ти вибереш цей шлях, пам'ятай, що я попереджав, - його слова звучать як вирок.

Я киваю.

Голосно грюкнувши дверима, я виходжу з дому, відчуваючи, як злість з'їдає мене зсередини. Вона кипить у моїх венах, пропалює мене, немов лава, і повністю спустошує.

Діставши телефон, я набираю номер Тані. Її голос має заспокоїти мене, але замість цього слухавку бере чоловік.

- Привіт, хто це? - його голос звучить розслаблено і доброзичливо.

- Можу я поговорити з Тетяною? - напружуюся я. Це ще що за хрін?

- О, Таня зараз у душі. Це її хлопець. А ти хто, одногрупник?

Ці слова змушують мою кров закипіти ще сильніше. Я стискаю телефон так міцно, що пальці побіліли.

- Її... хто?! - мої слова вириваються крізь стиснуті зуби.

- Я хлопець Тані. Вона щойно заскочила під душ. Ти друг її? Їй щось передати?

Трубка вислизає з моїх рук і вдаряється об асфальт. Я стою, заплющивши очі, і мені здається, що я чую, як моє серце тріскається на частини. Таня, моя Тетяна, ангел, якого я так кохав, який здавався чистим і непорочним... Усе це було брехнею? Невже батько мав рацію? Ні, я не вірю!

Я піднімаю телефон, набираю її ще раз. Але цього разу абонент виявився недоступним. Телефоную і телефоную, поки терпінню не приходить кінець.

Моя голова сповнена хаосу, гнів мішається з розчаруванням, і я відчуваю, як ненависть заповнює кожну клітину мого тіла.

***

Я паркую машину навпроти гуртожитку Тані й чекаю. Повітря просочене нічною прохолодою, а в моїх думках усе ще крутиться одна й та сама думка - як могла вона? Телефон її мовчить, і моя тривога з кожною хвилиною зростає.

Пізно ввечері, коли я вже починаю втрачати надію, я бачу її. Вона йде тротуаром у супроводі хлопця. Я стискаю кермо до болю в долонях, спостерігаючи за кожним їхнім рухом. Вони сміються, і це схоже на насмішку над моїми почуттями.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍