Юліанна Бойлук - Ти - моя пристань, Юліанна Бойлук

— Добре. Мир? — Гюльчічек посміхнулася.

— Мир, Султано. Я забуду вам ваші слова, сказані зопалу, ви забудьте мої.

— Я не ображаюся на тебе. Ти дуже юна і нерозумна в доброму значенні слова, звісно. Але я завжди вірила, що ти зрозумієш свою помилку. Нам немає чого ділити, — раділа Гюльчічек. Як вона щебетала!

— Авжеж, нам нема чого ділити... — я впевнено тримала посмішку. І лише Мегей не знала, хто перед нею в образі милої дочки Султана: новий друг чи дуже небезпечний ворог.

— Завжди потрібно вчасно зрозуміти свою поразку... — високо піднесла голову сестра Повелителя. Я ж ледь стрималася, аби не відповісти чимось колючим. Натомість лише посміхнулася, стримано мовивши:

— Гарно сказано, Султано. Але не забувайте, ми не програємо і не виграємо. Ми — родина. А просить пробачення завжди розумніший.

Гюльчічек скрипнула зубами, однак дарма. Один-один, в мовних дебатах я ще ніколи не вступала. Проте з цим ще можна миритися.

— Валіде, — зовсім раптово у дверях з'явилася прекрасна Айше. О небеса, яка приємна несподіванка! Після Нікяху я так і не бачила її, отож в цей день було хоч щось хороше.

— Айше, доню, проходь... — радо озвалася Гюльчічек.

— Селіндж, ти тут! Я рада тебе бачити...

— Айше, сестричко...

Ми міцно обійняли одна одну. З щирої теплої поведінки Айше я зрозуміла, що красуня не надто підтримує політику матері. Поговоривши про різне, ми вирішили повернутися у свої палаци, тому разом поверталися до наших екіпажів.

— Я чула про якогось Армана Бея, Селіндж, що просив твоєї руки, — Айше розпочала здалеку.

— Тепер всі лише про це й говорять, — байдуже зітхнула я.

— Скажи мені правду, ти ж знаєш, мені можна довіряти...

— Я вже не знаю, кому довіряти, Айше. Я втомилася...

— Мені можеш. Я довірилася тобі перед своїм весіллям. Ти кохаєш його?

— Я — Султана... — я приречено відвела погляд.

— Ти — дурепа, якщо дозволиш статусу з'їсти тебе. Ти хочеш стати, як я? Як мама, як твоя мама? Ми всі пожертвували коханням заради влади. Не роби цього! Я можу допомогти...

— Дякую, Айше... — я ледь посміхнулася. — Я боротимуся доки буде хоч найменший шанс.— Борися, Селіндж. Борися.

***

Гарем Топ-Капи в той самий час

— Увага! Дільруба Султан!

Незалежною ходою баш-кадина зайшла у гарем, обвівши поглядом всіх тих постатей у гаремі.

— Дівчата, я принесла вам подарунки... Розбирайте... — жінка відкрила дві скрині, занесені агами, з яких лилося сяйво діамантів та шовків.

— Хай Аллах благословить вас.

— Ми молитимемося за вас, Султано, — дівчата радо перебирали обновки.

О, яке ж то було щастя! Обмінявшись люб'язністю, чорнявка покинула гарем. Зате тут з'явилася її служниця Дільшах. Мімікою покликавши одну із наложниць, вона вийшла в коридор. За мить тут з'явилася і дівчина.

— Дільшах Хатун, що ви хотіли?

— Міхрімах Хатун, ти маєш шанс добре прислужитися нашій Султані, — загадково посміхнулася служниця, оцінюючи рабиню. Це була русява невисока приємна на зовнішність дівчина. Ще зовсім юна, але достатньо розумна і з вмінням виживати.

— Що потрібно Дільрубі Султан? Я все виконаю...

— Чудово. Зробиш ось що... — Дільшах нахилилась до маленького вушка Міхрімах, прошепотівши їй наказ. Хатун поклонилася і повернулась у гарем. В цю мить увійшов в дію план Селіндж Султан. Місяцелика підійшла до наложниць, що досі перебирали подаровані Дільрубою речі.

— Ах, яка краса! А оцей шовк... Ви бачите цей шовк? Дільруба сьогодні з такого ж шовку в сукні була. Вона нас рівними собі вважає. Ось якою має бути Султана!

Дівчата кивали з підтвердженням, тішачись таким відкриттям.

— Шахридо, хіба я не права?

— Маєш рацію, Міхрімах...

— І Аміра Султан щедрою була. А от ця Мегей! Вона ж лише керувати вміє! Надю, хіба тобі досі не болить щока від її ляпаса?

— Це так образливо було... — заскиглила Надя.

— І це вона навіть ще Султаною не стала!

— Селіндж Султан її на місце поставила!

— Мегей нам не Султана! Наша Султана Дільруба Султан! В нас є Аміра Султан! Більше ми не знаємо кадин, правда, дівчата? — кричала Міхрімах, схвалена і підбурена підтримкою інших наложниць.

Наступив вечір. Мегей повернувшись від Гюльчічек, вирішила прогулятися гаремом. Однак, лиш кілька наложниць відповіли на її "добрий вечір". Інші мовчки відвернулися.

— Ви глухі?! — розсердилася дівчина. У відповідь тиша.

— Та що з вами?! — кричала вона ще дужче.

— Ми не зобов'язані з вами говорити. Ви нам не Султана. Дільруба — справжня Султана, — озвалися врешті вони. Всі, крім Міхрімах і ще трьох дівчат, які мовчали. Мегей помітила це.

— Міхрімах Хатун, підійди... — попросила вона, — Що це з ними?

— Дільруба Султан — щедра Султана.Вона за вірність подарунки подарувала, — прошепотіла дівчина. Мегей хутко вибігла з гарему.

— Що вона казала, Міхрімах? — питали інші.

— Що з вами таке, питала. Я сказала, що вона — не наша Султана і ніхто їй тут не кланятиметься! Бачили, як вона тікала? Відчула свою ницість... — підняла голову Хатун і сіла до подруг.

— Правильно! Правильно! — голосили дівчата.

— Лягайте спати! Годі базікати! — роздався голос Мелек калфи. Наступив вечір...

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно