Степан Дмитрович Ревякін - Гуляйполе

і про більшовиків. Це мені, як при всьому народу піти до вітру — у Сірка очей не позичати.

ЛЕНІН(тепер він затрусився, мов осика на буйному вітрові). Не треба! Ось цього, мій Світоче, не треба! Ти ж знаєш, як Бог любить більшовиків-ленінців? Як собака палицю! Тільки при згадці про нашу комуністичну партію у Господа починається пропасниця, його тіпає, мов ти — суху грушу.

ГРУШЕВСЬКИЙ(ще наполегливіше). Люцифере! Або ти показуєш про зв'язок Махна з більшовиками, або я йду прямо до Божого секретаря (повертається до дверей, іде).

ДИЯВОЛ(переполохано). Не треба гарячкувати, пане Грушевський! Не треба... Я зроблю те, що ти просиш, а не навпаки. До людей з Раю мені наказано ставитися чемно і благородно. Отже: фіть! Фіть! Обоє фіть! (махає руками, наче когось виганяє).

Ленін, Грушевський, а за ними й Диявол виходять. Диявол співає:

Вставай, Ленін, подивись, Як колгоспи розжились: Хата — боком, клуня — боком І кобила з одним оком.

...Наш земний Світ. Москва. Кремль. Кабінет Голови Раднаркому. Ленін гарячково ходить по кабінету, заклавши руки за спину. Точнісінько, як Махно. Зупиняється перед великим дзеркалом, що висить на стіні. У ньому бачить себе на весь невеличкий, з опущеними худими плечима зріст. Милується собою, закладаючи руки то за спину, то за камізельку.

ЛЕНІН(до свого зображення у дзеркалі). Тіло, відчинись і випусти на волю душу.

З-за дзеркала виходить Диявол.

ДИЯВОЛ(до Леніна). Чого гукав мене, Володю? Якісь невідкладні справи?

ЛЕНІН. Не знаю, що робити далі з цією Малоросією? Вона мені стоїть поперед горла.

ДИЯВОЛ. А як виконав мої попередні вказівки?

ЛЕНІН. Твої настанови, мій Світоче, для мене — закон. Ще рік тому я заявив своїм соратникам по партії, що нам необхідно повернути Україну в лоно Росії, тобто: без України немає Росії. І для досягнення цієї мети всі методи прийнятні.

ДИЯВОЛ. Усе вірно сказав, Володю. Слово в слово, як тебе учив. Що ж тобі не зрозуміло? В чому вагаєшся?

ЛЕНІН. Яких дійових методів застосовувати до цих хохлів, щоб вмить поставити їх на коліна і щоб вони забули на віки вічні, хто вони і звідки їхнє коріння.

ДИЯВОЛ. А як ти гадаєш? Що думає твій однобокий розум?

ЛЕНІН(запально). Ми повинні вдарити по цій сволоті так, щоб вони через п'ятдесят, через сто років не забажали стати українською нацією.

ДИЯВОЛ(зааплодував). Молодець! Ти найліпший мій учень зараз і будеш ним у майбутньому. Ти — геній мій! Але сто років промайне, як ніч! А за нею, за ніччю, як відомо, настає Божий день — всенародне просвітління. І тоді почнеться відродження.

ЛЕНІН(викрикує). Що?! Відродження нації?! Не хочу такого відродження! Ми, комуністи, недопустимо його, ми зробимо все, щоб у світі був один радянський народ з однією російською мовою.

ДИЯВОЛ. Ти скоїш, Володю, на цій Планеті стільки зла, наскільки у мене вистачає сили. Не більше й не менше. Тож заспокойся, не поспішай поперед свого Батька в пекло.

ЛЕНІН. Слухаю і підкоряюся, мій Світоче. Але що мені накажеш робити далі з цим клаптем півдня Росії?

ДИЯВОЛ. Маєш на увазі Україну?

ЛЕНІН. Так.

ДИЯВОЛ. Треба їхніми руками зламати їхню волю, їхнє прагнення до незалежності. Щоб через 50 і навіть через 100 років, про які ти мрієш, ніхто з них не сказав, що ти нав'язав їм свою ідею, свій спосіб життя, свій, вірніше, мій диявольський комунізм.

ЛЕНІН. Їхніми ж руками їх і зламати?

ДИЯВОЛ. Так, батєнька.

Диявол зникає за дзеркалом.

Ленін ходить по кабінету, задоволено потираючи руки. Заходять найближчі соратники Леніна: Бухарін, Троцький, Сталін, Дзержинський, Свердлов, Антонов-Овсієнко.

ЛЕНІН(до них). Присядьте, товариші по партії. Я запросив вас на ленінський чай — так називаються надтаємні засідання нашого приватного політбюро. Всі переходимо на "ти" і висловлюємося добірною російською мовою. На порядку денному стоїть хренове питання про Хохляндію. Що нам робити з нею далі? Товаришу Троцький, валяй першим.

ТРОЦЬКИЙ. Я знаю цей упертий народ, бо згодований його молоком. Тож авторитетно пропоную одне: українців слід знищити. Їх не приборкаємо ніколи і в їхній крові віками не знайдемо генів інтернаціоналізму. Цей народ живе за принципом: "Моя хата скраю, а за нею — хоч трава не рости".

ЛЕНІН(не то заперечив, не то підтвердив думку свого найвірнішого соратника, який може зрадити будь-кого і будь-коли). До речі, я також маю відношення до України: мій дід — з тієї землі і можу підтвердити, що цей народ завжди сам собі на думці.