Мирко Пашок - Карнавал у Марокко

— Це розумно, — сказав Сі Омар. — Видно, що ви освічена людина. Я таких люблю.

Ота вихилився з віконця й ще раз озирнувся. Над обрієм стирчала вежа Кутубії, не більша за сірник.

4

Це «надзвичайно веселе містечко», яке пообіцяв Оті Сі Омар, називалося ель-Бадір і складалось із жменьки побілених вапном будиночків і з квадратної площі, облямованої білими аркадами. Під аркадами було кафе, крамничка з усяким крамом і «Bureau des Affaires Indigenes» — «Канцелярія y справах тубільців», керована паном Мерсьє. Збоку над старезною мечеттю височів білий мінарет, ще далі були сади без трави, порослі тільки кущами жасмину й гранату, гайки фінікових пальм.

На другому боці ель-Бадіра, на двох круглих пагорбах, зеленіли виноградники, серед яких подекуди видніли дахи невеличких вілл. Вілла папа Мерсьє мала червоний дах, а вілла пана Лукаса — зелений; у пана Лукаса була майстерня, в якій двадцять дівчат-арабок ткали килими для туристів і на експорт.

Це було все. На сході за хвилястими пагорбами холодно всміхався Високий Атлас. Крім нього, на обрії не було видно нічого, навіть Кутубії, яка лишилася позаду. Через центр ель-Бадіра вела дорога, за містечком до неї примикала осляча стежка, і далі вони бігли рівною лінією поміж острівцями пальм.

Десь за три кілометри од ель-Бадіра стояла фабрика Сі Омара Тазі, оточена пальмами, ніби сторожею. Вона складалася з купи білих і коричневих будівель, зовсім не схожих на справжню фабрику. Резиденція Сі Омара мала два поверхи і великий черепичний дах; решта дахів були пласкі.

На другому поверсі жив Сі Омар і його дві дружини, котрих ніколи не було видно, а тільки чути, як вони сміються або сваряться на терасі, затіненій густим диким виноградом. На першому поверсі була кімната, яку Сі Омар інколи називав «моя бібліотека», бо там стояла шафа, повна французьких детективів, а інколи «мій кабінет», бо там стояв письмовий стіл і м'яке шкіряне крісло, в яке він пірнав аж по шию, або «моя канцелярія», бо там стояв телефон і американський сейф. На стіні висіло вишите речення із корану, поряд годинник із зозулею, який цокав, мов навіжений, хромолітографія мечеті в Мецці з Каабою[46], під нею фотографія Ніагарського водопаду із здорованем у ковбойському капелюсі і невеличкий портрет Наполеона. В одному кутку лежало кілька марокканських шкіряних подушечок-сидінь, у другому стояло срібне відерце на шампанське, плювальниця й курильний прилад — наргіле. На підлозі лежав барвистий килим місцевого виробу. Це все, але й цього було достатньо.

Під вікном росла гарна пальма, висока, струнка, своїм кошлатим вершечком-зіркою і хвостом-стовбуром дуже схожа на комету. Оті спало на думку, що її посадили там навмисне, аби по ній хтось міг залізти вночі до гарему, перепиляти грати на вікнах і зрештою наразитися на кинджал ревнивого Сі Омара. Грати були великі, вигнуті, обвішані клітками з горлицями й усякими іншими птахами, яких жінки годували для власної втіхи — але на пальму, на жаль, ніхто ніколи не видирався й Сі Омар нікого не прохромив кинджалом, принаймні за той час, що тут перебував Ота. Під пальмою росли жасминові кущі, вони так пахли, що аж голова паморочилася. За ними бігло шосе, по якому їхали на віслюках араби й мчали автомобілі, сто арабів на один автомобіль.

Недалеко від шосе, трохи осторонь, щоб не затуляти краєвиду, стояв склад — звичайнісінький низький барак — за ним іще один, де спали робітники, і власне приміщення фабрики, в якому спали Ота й Ісмет.

Ісмет був дрібненький чоловічок, такий худий, що, здавалося, не мав під шкірою ні грама м'яса. Очі його спалахували лихим блиском, особливо коли Ота казав йому «пане Іс-мет» або просто «Ісмет» замість «Ісмет-бей». Він явно був не сповна розуму, і Ота радів, що Сі Омар поселив його в окремій кімнаті.

Це була гарна кімнатка, гарна головне тим, що в ній не було нічого, навіть годинника з розбитою зозулею, ані Мекки чи Ніагари. Сі Омар запропонував йому тільки свої детективи, і Ота провів кілька моторошних вечорів над одним із них, поки не дочитав останньої сторінки; потім сказав собі, що це дурниця, такого в житті не буває, й розсердився сам на себе. Але незабаром побіг до Сі Омара позичити новий детектив, ліг на ліжко й знову читав запоєм. Так він принаймні не думав про Віветту.

Крім ліжка, в кімнаті стояла перекошена шафа, круглий столик, стільці й плювальниця, як у Сі Омара.

Тут скрізь були плювальниці. І на складі теж. Певно, вони були і в гаремі. Словом, од них довкола аж рябіло в очах, хоча їх ніхто ніколи не чистив, не наливав у них води — всі спокійнісінько плювали на підлогу.

На фабриці плювальниць теж було багато, щонайменше кілька десятків. Значно більше, ніж машин. Те, що Сі Омар називав машинами, були, власне, напівмашини, інструменти з ручним приводом. Араб крутив ручку, і цей інструмент змішував, або молов, або пресував масу, з якої нарешті виходила помада для волосся, мазь проти ревматизму або питна сода. Це були ті ліки, що їх виробляв Сі Омар. На всій фабриці було тільки три електромотори, з яких добре діяв лише один. Справжнє неподобство! Ісмет-бей, без сумніву, був або дурень, або йолоп, а може, і те й друге. Він гасав по приміщенню, заклавши руки за спину й виставивши підборіддя, немов щось винюхував, потім, не сказавши й слова, замикався у своїй комірчині; звідти було чути, як віп зітхає, лається й щось белькоче по-турецькому. Що саме він пив, Ота так і не дізнався; а втім, він не дуже й прагнув дізнатись — у нього й без цього було повно роботи, і він спершу накинувся на неї, мов божевільний. Потім вирішив, що не варто так старатися, й уповільнив темп. Але одразу ж подумав, що тепер може не лінуватися, бо має вже паспорт, а це значить, що перед ним відкрито шлях до всього Марокко, до всіх авторемонтних майстерень. Що він може сяк-так упорати свою роботу й поїхати, покинувши Ісмет-бея та Сі Омара, хай вони смажаться у власному жиру, якого в Ісмета не дуже багато, зате в Сі Омара — аж занадто… Тільки це було б нечесно. Сі Омар виявився молодцем, тут нічого не скажеш. Дати людині в руки паспорт — не жарт, і Ота міг тепер оцінити таку велику послугу, sans blague.

Цю маленьку книжечку він знав уже напам'ять. Вона була заповнена по-грецькому, і Ота не