Ілля Попенко - Між світами, Ілля Попенко

Радянська музика до дня перемоги лунала з вікна, під яким сиділи четверо хлопців в шортах і футболках. Була приблизно третя година дня, і десь здалеку доносилися звуки святкуючих людей напідпитку. План був розроблений і обговорений як мінімум тричі. Кожен з хлопців мав свою місію, окрім Захара, який, зробивши дистанційний детонатор, вже вніс неабияку лепту у їхню спільну справу. Завдання Цвіркуна полягало в закупці матеріалів – з самого ранку вчорашнього дня хлопець рискав центром Лисичанська, намагаючись знайти магазин, щоб купити балончик з фарбою, будівельний скотч та чорні балаклави, якими часто користувалися грабіжники у фільмах. Він витратив на це весь ранок, вийшовши разом із Захаром о шостій, і тільки о другій дня закінчив свою місію. Захар же, попередньо домовившись з вусатим дідусем щодо паяльника, поїхав до нього додому. На думку Яковенка, Захар хоч був і гарною людиною, але зовсім не розумною в контексті наук, тому всі сильно здивувались, коли футболіст проявив свої здібності з зовсім неочікуваної сторони. Він паяв увесь вчорашній день, постійно відправляючи відео-­кружечки з проміжним результатом Насту і лише сьогодні вранці закінчив. Інші три хлопці мали місії безпосередньо тут, у дворі Дениса Попова. Рудий вже бачив його зранку. Маленький за комплекцією хлопець прийшов у призначене місце раніше за всіх і встиг побачити, як високий мужик із лисою маківкою і сивими скронями зайшов у під’їзд пошарпаного будинку, тягнучи на залізному повідці пітбуля. Наст, почувши це, одразу почав показувати всі, що є фото Рудому, щоб той підтвердив – той, кого він бачив і цей на фото – одна й та сама людина. Даня, трохи блідий від нервів, легенько кивнув головою:

– Це сто відсотків він, я таку рожу ні з чим не сплутаю, моторошну…

Рудий нервував. Його місія була найскладніша, але Наст, який розподіляв завдання на кожного, був справедливий у своїх судженнях при розподілі. Місія Рудого полягала у тому, що хлопець мав підлізти під машину і прикріпити туди динамітну шашку з дистанційною електронною запальничкою. Це була найвідповідальніша місія, а Рудий був найневідповідальнішим з друзів, але саме його обрав Наст через комплекцію хлопця, що дозволяла залізти у будь-яку щілину. Насту пригадалися ігри за Юрійовича, коли Рудий так само приходив першим і просто сидів на трибунах, стурбовано дивлячись на поле.

– Час починати, – подивився Наст на друзів, що сиділи під стіною будинку з червоної цегли.

Вони були десь у віддаленому районі Сєвєродонецька. Звичайний двір, чимось схожий на той, де колись жив Наст із Віктором, був більш людний ніж інші, судячи з кількості автівок. Проте, людей поки що не було. Входів у двір було два: один, скажімо, червоний, з вулиці – там могли заїжджати машини і заходити люди і саме цим входом і виходом користувалися всі. І був другий. У самому куті, відгородженому тоненьким сірим парканом, який всі оминали десятою дорогою, як зміг помітити Наст. Завданням Сави було стати біля основного входу у двір та, коли все почнеться, казати, що стався витік під землею, через що може провалитися асфальт, тому всім потрібно йти до іншого входу. Але інший вхід був закритий, тим самим хлопці хотіли запобігти можливим жертвам серед місцевого населення. Почувши про таке завдання, Рудий, звичайно, обурився, почав волати, що Наст навмисно зробив найліпшому другу найлегше завдання, але це було не так, і Наст трохи нервово пояснив це Рудому, додавши, що Даню ніхто не кликав і він сам вирішив допомагати, тому якщо вже вирішив – дій. Рудий трохи побуркотів, але згодом погодився.

– Нам одягати? – запитав Цвірк у Наста, беручи до рук пакет з балаклавами.

– Так.

Хлопці одягнули чорні балаклави, але на цьому маскарад, який вигадав Яковенко, не закінчився.

Рано вранці восьмого травня, коли Infinity bot скинув локацію сховку, в якому було закладено динамітну шашку, обмотану чорною стрейч-­плівкою, Наст вирішив розбудити малого і попрохати його про послугу. Тімурчик з радістю почав робити замовлення Наста, як тільки хлопець перетнув поріг. На ноутбуці у нього була фотографія з моторошною маскою привида. Маска мала вигляд видовженого черепу, де у місці рота були вертикальні полоси, а замість очей – дві чорні кулі, в темряві яких очі потопали неначе в порожнечі. «Обличчя привида» було майже ідеально повторене Тімурчиком, що майстерно вирізав з білого картону.

Наст був дуже здивований тим фактом, що вчора зранку, коли він вийшов шукати замовлену динамітну шашку, виявилось, що та знаходиться всього у п’ятистах метрах від його дому, прикрита тонким прошарком землі біля великого старого дубу, зовсім близько від того місця, де колись Яковенко ледь не збив Юдіна, що з’явився нізвідки. Дерево велично розкинуло свої розлогі крислаті гілки, що ховали й оберігали кожного, хто забажає прихистку під ними. Смарагдове листячко дубу переливалося на сонці, тихо перешіптуючись від подиху вітру, а його могутнє коріння пішло далеко у землю, немов намагаючись дістатися самого серця природи.

Хлопець уважно передивився знімки, які йому скинув бот, та звірив своє місцезнаходження з потрібним, згідно фотографіям. Наст опинився де треба, тому дістав невелику садову лопатку, якою Федорівна пересаджувала квіти з горщика в горщик, та відкопав необхідну йому річ.

Яковенко гадав, що пригоди на цьому закінчилися, але через три години він побачив Ліру, яка стояла на порозі будинку й тримала пакет з коробкою всередині. На питання: «Що це?» дівчина не відповіла, а тільки поставила стілець у ванній кімнаті і наказала хлопцю сісти. Настова красуня дістала тример і почала голити голову хлопця, хоч той і чинив супротив. Ліра сказала, що не випустить його з дому, туди, де може бути той чеченець, який сто відсотків пригадає Наста, тому хлопець погодився на шість міліметрів. «І зверху дванадцять!» – намагався вмовити він, але дівчина почала різкими рухами відсікати хлопцеві волосся, яке вже звично трішки спадало йому на чоло. «Я тобі не барбер-шоп!» – примружившись, відповіла вона, чхаючи від маленьких волосинок, що потрапляли до носа дівчині.