Ілля Попенко - Між світами, Ілля Попенко

– Я можу пояснити! – кивнув впевнено Наст, і не так впевнено поліз за телефоном у кишеню, щоб подивитися котра година.

Деяку стабільність він помітив у російських злочинах. Однією з таких був час вибуху. Чи то збіг долі, чи то Наст не розумів як, але він запам’ятав точний час – 21:05, що неодноразово повторювався. Зараз було 21:03.

– Всім тихо, будь ласка! – звернувся він до всіх та настала тиша. – Просто дивіться туди, – вказав він пальцем на невеликий ліс, за полем біля домівки Федорівни, над яким місяць світив своїм білим сяйвом, створюючи красиву картину донбаської ночі.

«Бу» – якось несподівано, але дуже приглушено і віддалено пролунав вибух у лісі, і з дерев здійнялись чорні птахи, хаотично розлітаючись по різних сторонах та перекриваючи місячне сяйво.

– Чули? – з гіркою посмішкою звернувся він до всіх. – Тільки що вони підірвали ще одну звичайну людину, звичайного українця. Око за око – ми відплатимо тією ж монетою, – похитав головою Наст. – Тому мені потрібна вибухівка і пристрій, що активує її дистанційно.

Всі стояли мовчки. Ліра закрила очі і пригорнулася до Наста. Друзі хлопця стояли і трохи ніяковіли перед реальністю, в якій опинилися. Дідусь легенько кивав головою, затягуючись цигаркою та дивлячись кудись в одну точку у просторі. Повний місяць осяював поле, ліс і хатинки Лисичанська. Теплий вітер шебуршив у траві та у листячку на деревах. Поодинокі цвіркуни, що сюрчали у темряві, тривожили мертву тишу.

– Ну, з цим я можу допомогти, – несподівано перервав мовчанку Захар.

– З вибухівкою?

– Ні, з пристроєм, що дистанційно активує її.

– Як? – аж протверезів Наст.

– Бачив відео на Ютубі, – невимушено знизав плечима Захар. – Мені просто потрібно знайти одноканальний радіодзвінок, такий, що на двері кріпиться, а, оно він, – тицьнув він пальцем на вхідні двері Федорівни, де непрацюючий дзвінок висів без діла.

– Він не працює!

– Ну, тому що там батарейка, яка сто відсотків не замінювалась. Тому, ще мені потрібна батарейка, більш потужна ніж та, що там, і… і паяльник.

– Та де ж ми тобі паяльника знайдемо? – почав Рудий, але раптом Михайлович, що до цього ходив по городу, роздивляючись, що вирощує Федорівна, повернувся до компанії і приєднався до розмови.

– Нє знаю, про што ви говорітє.. но с паяльніком я вам могу помочь…ха… – як завжди, дідусь видав щось на кшталт смішку.

Обличчя Захара розпливлося в посмішці, і від цього на душі у Наста стало так само тепло.

– То завтра? – запитав Наст, вже звертаючись до всіх, натякаючи на другу у своєму житті і першу у житті хлопців спеціальну партизанську операцію.

– Ні, завтра підготуємось, мені паяти це день мінімум, я ж ніколи не робив цього! – заперечив Захар.

– То післязавтра.

– 9 травня? Ти самогубець? – підключився Цвірк, який вже теж трохи протверезів. – Я не хочу знов зустріти того чеченця на параді, де він з друзями буде гуляти. Їх же буде пітьма!

– Післязавтра! – неначе ставлячи крапку в цьому питанні, відрізав Наст. – Я не зможу пробачити собі, якщо буду чути й надалі кожного дня ці вибухи, коли знаю, як це можна припинити.

– А сама вибухівка? – поцікавився Рудий, не вступаючи у суперечку.

– Є одна ідея, – посміхаючись, відповів Наст. Від емоційного перезбудження він майже повністю протверезів і вже не гикав кожні десять секунд.

Ще трохи посидівши разом, Наст поставив мітку своїм друзям на їхню нову домівку і декілька разів профілактично пояснив на пальцях як йти, щоб вони не заблукали у незнаному місті. Захар обмінявся контактами з дідусем і домовився завтра зранку приїхати до нього за паяльником, попередньо викрутивши радіодзвінок над дверима Федорівни. Всі попрощалися і Ліра залишилась на ночівлю із Настом, бо час не дозволяв дівчині вже їхати додому в Сєвєродонецьк. Хлопець нашвидкуруч замовив вибухівку в «Infinity's eyes», і відклав телефона, знов якимось чином уникнувши грошового внеску. Бот просто написав, щоб Наст чекав на фото-локацію товару, навіть не натякаючи на гроші. Наст гадав, що піймав Бога за бороду, щасливо дивлячись на свою Ліру на кухні. Він вирішив, що момент для зізнань настав, тим паче йому так щастить. Він впевнено підійшов до Мірової, яка самотньо прибирала тарілки на кухні, складаючи їх охайно у мийку. Тімурчик вже спав, а Федорівна лежала на дивані, слухаючи підсумки дня по радіо.

– Гадаєш, план спрацює? – почала розмову дівчина, натякаючи Насту на те, що він дуже тонко пряде, вигадуючи стратегію.

– Я певен.

– Тцц, – похитала дівчина головою у сторони, посміхаючись.

– Ліро… – звернув він увагу дівчини на себе. – Я кохаю тебе, – дивлячись прямо в очі, сказав Наст.

Дівчина не витримала зорового контакту і опустила свої гарні великі очі, кліпаючи віями.

– Насте, ти просто п’яний, ти не розумієш, що говориш, – сумно відповіла вона, дивлячись собі під ноги. Хлопець був дуже ображений такими словами, але немов потопаючий, намагався ухопитися за щось, щоб не ловити себе на думці – дівчина не може відповісти взаємністю. – Та ні, я не п’яний, я абсолютно тверезий!

– Ти не розумієш, для мене це дуже важливі слова… – хитала головою вона.

Наст не став сперечатись. Він тихо відійшов, пішов до зали й ліг на килим, поступаючись дівчині місцем на ліжку біля розбишаки. Він намагався не думати про свою розмову з Лірою, яку щиро кохав, заповнюючи думки майбутньою операцією. Поки що не розбите, але болісно надщерблене серце довго не давало Яковенку заснути.

9 травня 2023

«Тр-р-р» – яскравим спалахом звільнився електричний струм, ув’язнений у різнокольорових дротах, коли Захар натиснув чорну кнопку.

– Очманіти! – не повірив своїм очам Рудий.

– Трясця його матері, ти зробив це! – тримав себе за голову Сава, теж вражений тим, що показував хлопцям Захар. Огрядний хлопець стояв на відстані 15 метрів, здійнявши великий палець вгору.