Джейн Б. Бурка - Прокрастинація

його підкупити: «Якщо ти протягом місяця щодня годину сидітимеш над домашнім завданням, я куплю тобі iPhone». Не спрацювало. Далі Керол спробувала мотивувати Джеймі за допомогою почуття провини: «Ми з батьком стільки для тебе зробили, а ти не можеш впоратися навіть зі шкільними завданнями?» І це безуспішно. Врешті Керол спробувала моралізаторство, що виносило Джеймі вирок: «Ти маєш навчитися самодисципліні. Як ти даси собі раду в житті, якщо не можеш впоратися з простою математикою?»

Та Керол не розуміла, що всі ці її різноманітні стратегії були варіантами однієї базової тактики. Вона підштовхувала Джеймі до дій — пилянням, погрозами, підкупом; усе, що вона робила, мало на меті переконати Джеймі виконувати домашнє завдання, і все, що з цього вийшло, — це конфлікт і образа. Джеймі весь час або сердився, або відсторонювався, замкнений і тихий. Керол відчувала, що втрачає сина.

У відчаї Керол спробувала дещо інакше. Вона вирішила припинити підштовхувати Джеймі до навчання. Замість того, щоб тиснути на нього з навчанням, Керол сказала йому: «Навчитись самостійно ухвалювати рішення — це частина дорослішання. Тобі треба вирішити, наскільки школа важлива для тебе і яке місце вона посідає у твоєму житті. Я би хотіла, щоб у нас з тобою були стосунки, в яких ми задоволені одне одним, а не в яких я дістаю тебе з домашнім завданням». Тому Керол більше не піднімала тему домашньої роботи. Навіть якби її найгірші страхи справдились і Джеймі жодного разу не відкрив книжки, Керол пообіцяла собі тримати язика за зубами і звертати увагу на позитивний досвід, який вони переживали вдвох.

Цей новий підхід дуже відрізнявся від попереднього. Зайнявши таку позицію, Керол вийшла із дріб’язкової боротьби за владу і дозволила Джеймі жити власним життям. Вона з полегшенням відчула, що після того, як вона змінила власну поведінку, її стосунки з Джеймі стали ближчими. А Джеймі, залишений сам на себе, навіть поступово почав виконувати свої домашні завдання — не одразу, не без боротьби, не без страху перед усім світом, але він справлявся, і, що ще важливіше, Керол відчула, що вона нарешті отримує свого сина назад.

Пам’ятайте про найважливіше. Подумайте про те, що для вас найважливіше у цих стосунках. Нікому не хочеться бачити, як дитина зазнає провалу, чоловік чи дружина втрачає роботу, перспективного працівника понижують у посаді чи як керівник перетворює відділ на хаос — а все це через прокрастинацію. Та чи варте це того, щоб залишатися у поганих і безвихідних стосунках з чоловіком, дружиною або дитиною чи триматися за працівника, що ніяк не допомагає вашому бізнесу, чи працювати на керівника, неспроможного керувати? Вам доведеться вирішити, що для вас найважливіше і що має найбільше значення у ваших стосунках з людиною, яка хронічно прокрастинує. А тоді зосереджуйтеся на цьому і не намагайтесь позбутися прокрастинації.

Конкретні техніки

Пам’ятаючи про ці загальні принципи, зосередьмося на конкретних способах взаємодії з прокрастинатором, які можуть допомогти вам уникнути сумнозвісної боротьби за владу чи протистояння. Оскільки мати дитину-прокрастинатора дуже болісно і сумно, почнемо із підведення підсумків наших рекомендацій на основі батьківсько-дитячих стосунків.

Підсумок рекомендацій для батьків

1. Допоможіть своїй дитині ставити маленькі цілі.

  - Навчіть дитину розбивати завдання на менші кроки.

  - Кожне завдання можна розбити на кроки.

  - Виконуючи будь-яке завдання, можна робити тільки один крок за один підхід.

  - Встановлюйте собі короткі проміжки для роботи — десять або п’ятнадцять хвилин за раз.

  - А якщо п’ятнадцять хвилин забагато, використовуйте п’ять хвилин!

2. Допоможіть своїй дитині навчитися орієнтуватись у часі.

  - Вправляйтеся у визначенні реальних, а не бажаних часових проміжків.

  - Вправляйтеся у передбаченні того, скільки часу займе завдання.

  - Працюйте у зворотному напрямку від кінцевої точки до моменту, коли потрібно почати.

  - Розглядайте зобов’язання щодо часу і думайте над тим, скільки часу у вас насправді є.

  - Навчіть дитину користуватися таймером. (Купіть таймер, якщо у вас його нема!)

3. Визначайте чіткі обмеження та наслідки.

  - Що саме потрібно зробити і якими саме будуть наслідки, якщо цього не зробити?

  - Замість встановити час, коли слід почати виконувати (наприклад, домашню роботу), встановіть час, до якого завдання має бути завершено.

  - Розгляньте варіант укладення письмового «контракту».

  - Безапеляційно та неухильно крок за кроком впроваджуйте в дію наслідки.

4. Пропонуйте відповідні винагороди.

  - Винагороджуйте зусилля, творчість і наполегливість, а не результати.

  - Важливо давати винагороду за виконані кроки, а не лише за остаточний крок.

  - Винагороди даються після досягнення цілі та після виконання кожного кроку на шляху до неї.

  - Перетворюйте «виправдання» на «винагороди», наприклад: «Ти голодний, тому попрацюй над проектом всього п’ятнадцять хвилин, а тоді поїси».

5. Пам’ятайте, чиє це завдання. Чия це робота? Вашої дитини, а не ваша!

  - Ваша дитина — це не продовження вас.

  - Успіхи вашої дитини не є відображенням вашої цінності: опануйте власні відчуття розчарування, конкуренції, збентеження чи заздрості.

  - Ніколи не робіть за дитину того, що ваша дитина може зробити сама.

  - Не рятуйте! Нехай ваша дитина дасть собі раду з наслідками.

(Якщо ви вирішите допомогти дитині вийти з якоїсь ситуації, використовуйте «торгівлю часом», щоб ваша дитина могла відплатити вам за ваш час і зробити щось для вас).

6. Поважайте потребу власної дитини в автономності.

  - Будьте якомога гнучкішими в межах власних можливостей. Коли це можливо, пропонуйте вибір.

  - Обирайте «свої битви»; вам справді важливіше перемогти чи бути правим, ніж зберегти стосунки й допомогти дитині розвиватися її власним шляхом?

7. Боріться з перфекціонізмом у всіх його проявах — як у дитині, так і в собі.

  - Розмовляйте про помилки та визнавайте власні з гумором і гідністю.

  - Стережіться манії величі; приймайте людські обмеження та недоліки.

8. Розмовляйте про страхи — як ваші власні, так і вашої дитини.

  - Страх — це універсальний людський досвід. Є певні причини, чому ми боїмося.

  - Ми можемо діяти навіть попри те, що нам страшно.

  - «Сміливість полягає в тому, щоб подолати страх — а не жити без страху».

9. Слухайте те, що вам каже дитина, з цікавістю, а не з осудом.

  - Утримуйтесь, коли хочеться сказати: «Чому ти просто цього не зробиш?» чи щось подібне, надто якщо хочете сказати це з роздратуванням, недовірою, поблажливістю чи іншою подібною реакцією.

  - Ніколи, за жодних обставин не висловлюйте зневаги на адресу вашої дитини чи її прокрастинації, не принижуйте, не ображайте її і не насміхайтеся з неї. (Стережіться закочування очей).

  - Хай як важко вам це зрозуміти, у прокрастинації є певна мета, і на це варто зважати. Без осуду вам буде легше допомогти дитині опанувати важкі почуття й діяти, не зважаючи на них.

10. Перевірте наявність глибинних проблем, які потребують професійного лікування. До них можуть належати:

  - депресія, СПАУ, біполярний розлад, опозиційно-зухвалий розлад;

  - тривожний розлад (включно із соціофобією, панічним розладом, обсесивно-компульсивним розладом), розлад сну (особливо остерігайтесь апное