Марія Кореллі - Спокута сатани

пороки бичем самозневаги; відчувши тяжкий біль, страждаючи всіма фібрами від заслуженої кари, він духовно припадає до ніг чистої, щиросердої жінки, чия світла душа, ніби янгол, співчутливо схиляється до нього; він віддає їй своє життя зі словами: «Роби з моїм серцем, що хочеш, − воно твоє!» І горе тій, яка сприйме цей дар як забавку! Жоден чоловік, навіть той, хто провадив розпусне життя, не обере собі за дружину «легкої» жінки − він буде радніший випустити собі кулю в чоло, щоб покласти край усьому.

Сонце хилилось на захід, сутеніло; маленький човен плив спокійними водами, і тінь, подібна до вечорових сутінків, огортала мою душу. Знову я запитував себе: хіба в цілому світі немає щастя?

Тієї хвилини з маленької каплиці на березі почулися гармонійні дзвони; в моїй душі пробудилися спогади, і на очах мало не виступили сльози. Мевіс Клер − вона була щаслива! Мевіс, із її щирими безстрашними очима, ніжним обличчям і світлою натурою! Мевіс, яка носила вінець слави так само природно, як дитина носить вінок із конвалій! Вона, з її обмеженими статками, що залежали від її повсякчасної ретельної праці, − вона була щаслива!

А я − з моїми мільйонами − був нещасним! Як це могло бути? Чому? Що я такого зробив? Я жив, як живуть мої товариші; я дотримувався узвичаєного життєвого устрою суспільства; я вшановував друзів й успішно придушував ворогів, чинячи так само, як чинять інші, хто має багатство; нарешті, я одружився з жінкою, про яку мріє більшість чоловіків! Однак… ніби якесь прокляття тяжіло наді мною. Чого мені бракувало в житті?..

Насправді я знав відповідь на це питання, але соромився її: мрію про чисте почуття я називав «сентиментальною маячнею» і ставився до неї зі зневагою. Лише тепер я мусив усвідомити, що без цієї «сентиментальної маячні» немає справжнього життя.

Я зрозумів, що мій шлюб із Сибіллою був не більш як вульґарним фізичним зв'язком; що всі глибокі прекрасні почуття, які освячують подружнє життя, були зневажені. Взаємна повага, співчуття, довіра − ось ті тонкі духовні узи, яких не пояснить жоден науковий аналіз; вони є міцнішими за матеріальні зв'язки, оскільки єднають між собою безсмертні душі після смерті тіл; але між мною та моєю дружиною нічого цього не існувало й не могло існувати.

Що я маю робити зі своїм життям? − ставив я собі сумне питання. Досягти слави, справжньої слави, врешті-решт?! З принадними очима Сибілли, яка лише сміятиметься з моїх спроб, − ніколи! Якби в мені пробудилася здатність до творчого мислення, вона б убила її!

…Минула година. Човняр доправив мене до берега, і я, заплативши, відпустив його.

Сонце сіло; густі багряні тіні спали на гори, й одна чи дві маленькі зірочки слабо заблищали на заході. Я поволі попрямував до вілли, у якій ми зупинилися. Вілла належала до великого готелю округу, але розташовувалася відокремлено, і ми займали її задля спокою та незалежності. На додачу до мого лакея Морріса та покоївки моєї дружини у нашому розпорядженні були деякі готельні слуги.

Я знайшов Сибіллу в саду, вона сиділа в плетеному кріслі; очі її були звернені на червону смугу світла після заходу сонця, а в руках вона тримала книжку − один із тих гидких, неподобних романів, що їх пишуть жінки, щоб принизити та зганьбити жіночу стать. У раптовому вибуху нестримного гніву я вихопив у неї книжку та жбурнув в озеро.

Вона не виявила ні здивування, ні образи; вона лише перевела очі з багряного неба на мене й ледь посміхнулася.

− Який ти сьогодні розлючений, Джеффрі! − сказала вона. Я дивився на неї в похмурому мовчанні. її туалет − від легкого капелюшка з блідо-ліловими орхідеями, що відтіняли її каштанове волосся, до носика тонко гаптованого черевичка − був бездоганним, і сама вона була бездоганна. Неперевершена… облудниця!

Моє серце калатало, щось душило мене в горлі; здавалося, я міг би вбити її − за огиду й хіть, які вона збуджувала в мені.

− Мені дуже прикро, − сказав я хрипко, уникаючи її погляду, − але я не можу бачити тебе з такою книжкою.

− Ти знаєш її зміст? − спитала вона з тією самою легкою посмішкою.

− Можу здогадуватись.

− Нині вважається, що такі речі повинні бути написані, − вела далі вона. − І, судячи з похвал, які розсипає преса книжкам такого штибу, суспільна думка дозволяє, щоб дівчата мали змогу дізнатись про все стосовно шлюбних взаємин, перш ніж вони самі укладуть шлюб, − для того, щоб вони виходили заміж із відкритими, широко відкритими очима.

Вона засміялась, і цей сміх завдавав мені майже фізичного болю.

− Яким старомодним здається тепер той образ нареченої, який створили старі поети й романісти! Лише уявити: боязлива, ніжна істота, скромна в манерах, сором'язлива в розмовах, яка носить символічний вельйон, що за давніх часів цілком укривав обличчя, − це мало означати, що всі таємниці шлюбу приховані від невинних очей незайманої дівчини! Тепер вельйон носять відкинутим назад, і наречена, не соромлячись, дивиться на всіх; так, тепер ми, завдяки «новим» романам, добре знаємо, що чекає на нас після весілля!

− «Нові» романи бридкі, − мовив я палко, − з погляду і стилю, і моральності! Я дивуюся, як ти можеш читати їх. Жінка, чию книжку я викинув геть, − і я не шкодую, вчинивши так, − потребує уроків граматики так само, як і уроків пристойності.

− Однак критики цього не завважили, − перервала вона, і в голосі її вчувався глум. − Вочевидь, це не їхня справа − дотримуватись англійського правопису. Натомість що збуджує їхній захват, так це оригінальність теми, хоча, на мою думку, подібні речі старі як світ. Я зазвичай не читаю критики, але одного разу мені випадково трапився критичний відгук, якраз на ту книжку, яку ти щойно втопив, − і критик вихваляв її!

Вона знову засміялася.

− Мерзотник! − пробуркотів я. − Мабуть, він знайшов у ній схвалення власних пороків. Але ти, Сибілло, навіщо читаєш таку гидоту?

− По-перше, з цікавості, − відказала вона байдужно. − Я хочу дізнатися, що збудило захват критика. По-друге, коли я почала читати, я збагнула, що весь сюжет стосується того, як мужчини забавляються із заплямованими голубками шляхів-гостинців і манівців; а оскільки я не була достатньо обізнана в таких справах, то подумала, що мені не завадить ознайомитися з ними ближче. Знаєш, ці уривки гидкого знання про негарні предмети подібні до диявольських