Агата Авенс - Самотній татусь шукає няню, Агата Авенс

Розділ 43 Лана

Плинув час. Мій живіт ріс. 

Справи в притулку йшли добре. Ми готувалися до різдва. Прикрасивши все в притулку, аби влаштувати дітям найкраще свято, я почала займатись своїм будинком.

Я, зайнята підготовкою до Різдва, зробила все можливе, щоб створити теплу та затишну атмосферу в своєму домі на фермі. Я вклала багато зусиль у прикраси та святкове приготування, щоб зробити це свято особливим для всієї родини.

Це було моє перше різдво в статусі дружини. Тому воно мало бути для нас найособливішим. Зважаючи на те, що ми пережили важкий рік, хотілось завершити його н апозитивіній ноті. 

Хата, де ми жили, була оздоблена великими червоно-зеленими віночками на дверях і вікнах, ялинка стояла посеред вітальні, прикрашена блискучими кульками і мерехтливими гірляндами. Аромат свіжого хвойного дерева заповнював кімнату, а м'яке світло від свічок створювало додаткову теплоту та затишок.

На кухні я приготувала запашний молочний кекс, що прямо від кухні розносився по всьому будинку. Декорації ручної роботи, такі як в'язані косики і шиті ковдри, додавали особливого шарму інтер'єру. Усе було готове до свята, і я з нетерпінням чекала, щоб поділитися цим часом з Денисом, Марком і, звичайно ж, їхнім новим улюбленцем Джеком.

Надворі сніг лежав у товстому шарі, але всередині панувала тепла, затишна атмосфера, яка заповнювала серця всієї сім'ї радістю і надією на майбутнє.

Я, підготовляючись до Різдва, раптом відчула непередбачуваний біль в животі, який з часом став все сильнішим і регулярним. Це були пологи — несподіваний, але довгоочікуваний момент, але я була дуже шокована. Адже просто не убла готова до цього. Ще занадто рано!

Денис, якого не було вдома в цей час, був найбільш непередбачуваним аспектом цього процесу. Я, не знаючи, коли саме народження стане більш інтенсивним, зосередилася на своєму диханні та намагалася заспокоїти себе. Я зрозуміла, що треба діяти швидко.

Зателефонувавши до швидкої допомоги, я спробувала зателефонувати Денису, але без успіху. Я сама собі казала, що все буде добре.

Проте я не розуміла, куди подівся Ден. Чому його немає поруч, коли мені так необхідна його підтримка. Покликавши Кока, я передала йому Марка, а сама сіла у швидку, яка відвезла мене в пологовий.

Це були передчасні пологи. Наш малюк мав пробути в мені ще місяць. Але напевно доля розпорядилась інакше. 

Далі все відбувалось немов у тумані. Мене завезли в родову залу, оточили лікарі. І керуючись їх вказівками, я за кілька годин народила свою донечку. 

І лише тоді до мене пустили Дениса. Виявляється, він приїхав ще кільк годин тому, і увесь цей час нервово чекав в коридорі, адже лікарі заборонили йому заходити. 

Ось він  заходить у палату, наповнений емоціями та очікуванням. Він підходить до ліжка, де я тримаю нашу новонароджену донечку в обіймах. Він стоїть там, зачарований тихим дзвіночком сміху дитини і її бездоганної краси.

Я, усміхаючись втомлено, дивлюся на нього з величезною любов'ю і гордістю. 

- Дене, ось наша малеча, - шепочу я, ніжно пригортаючи доньку. Денис, не вірячи своїм щасливим очам, підходить ближче, аби побачити її обличчя.

Новонароджена малеча лежить у моїх руках, здивувавшись своєму новому середовищу, і Денис, поглядає на її м'які рожеві щоки і дрібні пальчики, я ж відчуваю, як моє серце звивається від любові. Він лагідно доторкається до маленької ручки, намагаючись зрозуміти, що він відчуває - це неймовірне відчуття батьківської любові і відповідальності.

-Вона чудова, Лано, - шепоче Денис, зводячи свої очі до мене. 

- Ми створили щось дивовижне разом.

 Ми дивимося один на одного з величезною повагою і розумінням, як ми вперше стаємо батьками, готові до всіх викликів, які життя принесе нашій маленькій родині.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍