Марія Люта - Наречена для дракона, Марія Люта

Арденс здригнувся і різко розвернувся, перехопивши мою руку. Його ж погляд упіймав мій - і тепер здригнулася вже я. Божевільний біль і розпач плескалися в його очах. Потім він опустив очі нижче, на мою руку - вона була порожня. Чоловік судомно видихнув і заплющив очі.

У мене защеміло в грудях: напевно Арденс очікував побачити в моїй руці кинджал. Адже зцілювальне заклинання завдало йому такий самий біль, як і ця зброя багато років тому... Коли його встромила в спину жінка, якій він вірив і, можливо, кохав.

Арденс провів рукою по спині і його брови здивовано підскочили вгору. Мені ж не треба було навіть дивитися на спину, бо я й так знала: на ній лишився хіба що білий шрам.

- Відправ мене додому, - сказала я неприродно спокійно.

- Анно, я просто так тебе не відпущу. Кричи, бий... Тільки не закривайся.

- Будь ласка! - мій голос зірвався, а з очей нарешті потекли сльози.

Я затулила обличчя руками і відвернулася до стіни, давлячись риданнями. Арденс підхопив мене на руки і я відчула м'яке торкання губ до мого волосся. Але коли розплющила очі, то виявила себе вже на своєму ліжку. Чоловіка у кімнаті не було.

- Анна! Що трапилося!? - ніби звідкись здалеку почула схвильований голос Ребеки.

- Ректор - дракон, - видавила з себе і вткнулася обличчям у подушку.

Тут моє серце зупинилося ще раз, спазм скрутив легені, видавлюючи з горла чи то виття, чи протяжний писк. Адже на полігоні я згадала лише першу частину фрази, тепер я ніби наяву почула її всю, побачила легку усмішку на губах Арденса: "Тоді мені варто зізнатися, що я і є дракон, для якого починається весь цей Відбір". Всевидячий, адже цей Відбір для Арденса!

І я навіть не могла усвідомити, яка частина нової правди завдає мені більше болю...