Платон - Апологія Сократа. Діалоги

Ф е д р. Твоя правда.

С о к р а т. Розгляньмо це таким чином.

Ф е д р. Яким?

С о к р а т. Припустімо, що я переконав би тебе придбати коня, щоб вирушити в похід проти ворога, але ми з тобою обоє не мали б поняття, що таке кінь, та й про тебе я знав би тільки те, що Федр вважає конем свійську тварину з великими вухами.

Ф е д р. Це було б дуже й дуже смішно.

С о к р а т. Е, не це смішно, а ось якби я після того, як написав хвалебне слово ослові, називаючи його конем, серйозно переконував би тебе й доводив, що не лише в домашньому господарстві, а й на війні варто мати таку тварину, бо з нею зручно битись і на ній можна перевозити вантаж, та й в багатьох інших випадках вона корисна.

Ф е д р. Ой, це було б надзвичайно смішно!

С о к р а т. А хіба не краще те, що смішне і приємне, ніж те, що страшне і вороже?

Ф е д р. Звичайно.

С о к р а т. Отже, якщо ритор, який не знає, що таке добро, а що зло, маючи перед собою таких самих нетямущих громадян, вихваляючи осла як коня, а зло як добро, та ще й, зважаючи на думку юрби, переконає її зробити щось погане замість доброго, то які ж плоди, на твою думку, пожне красномовство після такого засіву?

[260] Ф е д р. Жалюгідні.

С о к р а т. Зрештою, мій друже, чи не надто гостро ми критикуємо мистецтво красномовства? Адже воно, либонь, могло б заперечити нам таким чином: «Що за нісенітниці ви верзете, диваки! Нікого, хто не знає істини, я не примушую вчитись говорити. Навпаки, як­що моя порада щось важить, то хай і той, хто знає істину, оволодіває мною. Я стверджую таке: навіть той, хто знає істину, не обійдеться без моєї допомоги і не зуміє вміло переконувати іншими засобами».

Ф е д р. Хіба ж воно говорить неправду, висловлюючи такий погляд?

С о к р а т. Згоден, якщо буде підтверджено доказами, що красномовство є мистецтвом. Мені ж здається, [B] начебто я чую, як деякі з цих доказів наближаються сюди і засвідчують протилежне, тобто що красномовство бреше і не є мистецтвом, а навичкою, яка не має нічого спільного з мистецтвом. Лаконці кажуть, що справжнього мистецтва слова не буває і ніколи не буде без пізнання правди{261}.

Ф е д р. Отже, такі докази потрібні, Сократе. Приведи їх сюди і розпитай, що і як вони кажуть.

С о к р а т. Ходіть-но сюди, благородні істоти, і переконайте Федра, гарного хлопця, що він, якщо не буде достатньо тямущим у філософії, ніколи не зможе як слід говорити про будь-що. [C] Хай же Федр відповідає нам.

Ф е д р. Питайте.

С о к р а т. Хіба мистецтво красномовства не є якимось умінням впливати на людські душі за допомогою промов не тільки в судах або на інших громадських зібраннях, але й у приватному житті? [D] Воно одне й те ж, чи йдеться про справи{262} великої ваги, чи маловажливі. І хоч би де правильно вдаватися у важливих справах чи дрібних, — воно від цього нічого не втрачає. Чи, може, ти чув про це щось інше?

Ф е д р. Клянусь Зевсом, чув не зовсім таке. Промовляють і пишуть згідно з правилами мистецтва красномовства передусім для виступів у суді або на Народних зборах. Більше нічого я не чув.

С о к р а т. Виходить, ти чув лише про настанови в красномовстві, які писали у вільні хвилини під Іліоном Нестор{263} і Одіссей, а про настанови Паламеда ти не чув?{264}

Ф е д р. Та й, клянусь Зевсом, не чув і про настанови Нестора, [E] якщо тільки під Нестором ти не розумієш Ґорґія{265} і під Одіссеєм — якогось Трасімаха чи Феодора.

С о к р а т. Можливо. Але облишмо їх. Скажи ме­ні, що роблять на суді позивач і відповідач? Хіба не сперечаються вони один з одним, чи назвемо це якось інакше?

Ф е д р. Саме так.

[261] С о к р а т. Сперечаються про те, що справедливе, а що несправедливе?

Ф е д р. Так.

С о к р а т. І той, хто це робить вміло, зможе домогтися, що та сама справа одним і тим же людям видасться то справедливою, то, якщо забажає, несправедливою?

Ф е д р. Не інакше.

С о к р а т. Подібно ж на Народних зборах одне і те ж може видаватись громадянам інколи добрим, а інколи протилежним.

Ф е д р. Так, звичайно.

С о к р а т. Ну, а хіба нам не відомо, що Елеат Паламед{266} говорить так уміло, що одне й те ж видається слухачам подібним і неподібним, що щось є одним і його багато, або щось перебуває в спокої і воно рухається?

Ф е д р. Так, відомо.

С о к р а т. Отже, словесне сперечання відбувається [E] не тільки на суді та Народних зборах, а й, очевидно, в усьому, хоч би про що йшла мова, виявляється оце загальне мистецтво, якщо воно є мистецтвом. З його допомогою будь-хто зуміє уподібнити будь-яку річ усьому, чому тільки можна, і, з другого боку, вивести на чисту воду іншого, якщо той вдається до незрозумілих уподібнень.

Ф е д р. Власне кажучи, як ти це розумієш?

С о к р а т. Гадаю, допитливому все стане ясним через таке порівняння: де, по-твоєму, легше можна помилитися — там, де речі дуже різняться одна від одної, чи там, де мало чим?

Ф е д р. Там, де мало чим.

[262] С о к р а т. Ну, а як легше перейти до протилежного поняття — поступово чи відразу ж різко?

Ф е д р. Зайве запитання.

С о к р а т. Виходить, що той, хто хоче ввести в оману іншого, а самому не стати обманутим, повинен точно розпізнавати подібність і неподібність усіх речей.

Ф е д р. Повинен.

С о к р а т. А чи зможе той, хто не знає правди ні про одну річ, розпізнати хоч би більшу або меншу [B] подібність цієї незнаної йому речі до інших речей?

Ф е д р. Не зможе.

С о к р а т. Ось бачиш, тепер ясно: щодо тих, хто уявляє собі щось інакше, ніж воно є насправді, і стає жертвою обману, причина помилки полягає у подібності між речами.

Ф е д р. Так воно й буває.

С о к р а т. Отже, чи можливо, щоб уміло зумів робити поступовий перехід від одного подібного предмета до іншого той, хто щоразу відводить від справді існуючого до його протилежності? До того ж як він сам може уникнути помилки, якщо не знає, чим є насправді кожна річ?

Ф е д р. Це неможливо.

[C] С о к р а т. Отже, друже мій, хто не знає істини, а тільки ганяється за невірогідними припущеннями, у такого мистецтво красномовства буде не мистецтвом, а посміховищем.

Ф е д р. Мабуть, що так.

С о к р а т. Хочеш тепер розібратись, що в промові Лісія, яку ти маєш при собі, і в тих промовах, які ми з тобою виголосили, згідно зі сказаним попередньо, від­повідає мистецтву, а що ні?

Ф е д р. Дуже радо, бо досі