Джулія Рейвен - Блогерка для бандита, Джулія Рейвен

— Оголошую вас чоловіком і дружиною! Можете поцілувати наречену.

Під галасливий гул гостей Діма нахилився і невагомо торкнувся губами моїх губ. Непомітно і швидко, немов не хотів показувати наш поцілунок цій отарі бандитів.

За коротку мить ми з Дімою вже сиділи за столом у саду і приймали привітання гостей, які швидким мурашником підходили до нас і так само швидко поверталися на свої місця. Я не розуміла нічого. Лише натягнуто посміхалася і дякувала за подарунки. Через стрес і переживання навколишня дійсність здавалася розмазаною картинкою з поганою передачею звуку. Відчуття чогось поганого повернулося з подвоєною силою. Паніка чорною сажею кружляла в душі, змушуючи помітно нервувати.

— Гей, ти чого? — Діма взяв мене за руку і міцно переплів наші пальці на знак підтримки. — Боїшся першої шлюбної ночі? І дарма. Це мені треба боятися твого сексуального апетиту, — він дзвінко розсміявся з власного жарту, але тут же замовк під моїм важким поглядом. 

Щось мені було зовсім не смішно.

— Дім, це ще надовго? — я очима показала на галасливих гостей. Багато з них уже добряче випили, і зовсім не контролювали гучність розмови. — Я втомилася, — говорити справжню причину мого невдоволення я не захотіла, нема чого його напружувати своїми зайвими переживаннями.

— Ще наш перший танець, і підемо додому, — Діма підніс мою руку до губ і поцілував. — Упевнений: гості й без нас повеселяться.

— Дякую, — прошепотіла одними губами. Значить ще зовсім трохи.

Тиха музика вщухла, звук стукоту виделки по келиху, і я втомлено озирнулася. Хто ще вирішив вшанувати нас тостом? Цеглина... Легкою ходою він наблизився до нашого столика. З мерзенною усмішкою ковзнув по мені липким поглядом, від якого одразу ж захотілося прийняти ванну з хлоркою. Спогади про наші короткі зустрічі неприємно царапнули середину. Я добре запам'ятала все, що він мені говорив і чим погрожував.

Страх повільно опустився вздовж спини, перерахувавши кожен мій хребець. Цеглина щось задумав.

— Дімо, я завжди вважав тебе вірним другом, — його хрипкий голос наждачним папером пройшовся по моїй шкірі, — хлопцем, якому можна було вірити, — зі сміхом додав він і, забарившись кілька секунд, видав: — але ти виявився брехливим мудаком, який вирішив, що розумніший за всіх. Який вирішив, що може обвести мене навколо пальця. Але я все дізнався. Усе...

Якщо до того моменту мені було страшно, то зараз жах затопив мою свідомість, і я ледь встигала судомно зробити вдих. Мені ж це не здалося? Цеглина, і справді, все це сказав? Але глянувши на розгубленість Діми, зрозуміла, що не здалося. Точно не здалося.

— Цеглино, ти перепив? — сухо розсміявшись, Діма вирішив віджартуватися. — Іди проспися нагору.

— Так, Дим, не очікував, — Цеглина проігнорував його запитання. — Не очікував, що ти проміняєш друга на прокурорську дочку. Повію, через яку ти потрапив за ґрати...

— Цеглино, блд, вгамуйся, — Діма спробував схопити його за комір сорочки, але той спритно відскочив від столу. — Закрий, блд, писок.

Але Цеглина і не думав замовкати. Він закинув голову і голосно розреготався. Так страшно і моторошно, як маніяк із кримінального трилера. Моє серце калатало так сильно, що я відчувала його биття в пересохлому горлі.

Нехай це буде сон. Я хочу прокинутися. Хочу втекти далеко... Сховатися...

Але Цеглина був поруч. Близько. Як страшне чудовисько. Тільки руку простягни. Він зустрівся зі мною поглядом і з ненавистю запитав у Діми:

— Дим, а ти вже зізнався своїй коханій дружині, що саме ти вбив її дорогоцінних батьків? А?

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно