Дейв Еггерс - Сфера

зачиненими дверима, але надалі проводитимуть публічні форуми, — а потім відбудеться концерт за участі якогось немолодого автора та виконавця, який подобається лише Бейлі і прибув напередодні, щоб повечеряти з Мудрецями.

Для Мей найважливішим було те, що на борту одного з численних вранішніх вертольотів нарешті поверталася додому Енні. Майже місяць вона пропадала в Європі, Китаї та Японії, згладжувала всілякі законодавчо-регуляторні нерівності, зустрічалася з деякими прозорими очільниками, і, судячи з кількості смайликів, що їх запостила у стрічці «Цвіркуна» по закінченні відрядження, результатами Енні дуже задоволена. Але змістовної розмови у Мей з нею так і не вийшло. Енні привітала її з прозорістю, зі сходженням, як вона висловилася, а потім стала надзвичайно заклопотана. Така заклопотана, що не могла написати розлогіше повідомлення або досхочу поговорити по телефону. Короткими есемесками вони обмінювалися щодня, та Енні, за її словами, мала скажений графік, а з огляду на різницю часових поясів вони рідко синхронізувалися, тому й не могли як слід обмінятися думками.

Енні пообіцяла прилетіти вранці просто з Пекіна, тож Мей, очікуючи на неї, ніяк не могла зосередитися. Бачила, як сідають вертольоти, мружила очі, вдивляючись понад високі дахи будинків, хотіла якнайшвидше вгледіти жовту копицю волосся Енні, та марно. А тепер їй доведеться цілу годину провести біля «Павільйону Протагора» — завдання, як розуміла Мей, важливе, і за інших обставин виконувала б його з великим задоволенням, але сьогодні воно постало нездоланною перешкодою між нею та її найближчого подругою.

На гранітній плитці біля «Павільйону Протагора» виднілася дуже довільна цитата того, чиє ім’я носила будівля: «Люди — це мірило всіх речей».

— А для наших цілей, — сказала Мей, відчиняючи двері, — важливіше те, що тепер із наявними інструментами люди можуть виміряти геть усі речі. Правда ж, Террі?

Перед нею стояв високий американець корейського походження Террі Мін.

— Привіт, Мей, привіт, глядачі та прихильники Мей.

— У тебе нова стрижка, — зауважила Мей.

З приїздом Енні Мей закортіло жартів і пустощів, тож Террі спершу аж спантеличився. Не чекав на такі відсебеньки.

— Емм… Атож, — сказав він і скуйовдив собі волосся.

— Кутастіша.

— Так. Кутів побільшало. Йдемо досередини?

— Авжеж, ходімо.

Дизайнери будівлі вже подбали, щоб використати якнайбільше органічних матеріалів і пом’якшити негнучку математику щоденної інженерної роботи. Атріуми у срібних відтінках, здавалося, коливала хвиля, наче вони стояли внизу велетенської гофрованої труби.

— Террі, на що ми подивимося сьогодні?

— Думаю, почнемо з невеличкої екскурсії, а потім спробуємо заглибитися у наші завдання в царині освіти.

Мей ішла за Террі будівлею, що більше скидалася на лігвище інженерів, аніж ті частини кампусу, які вона звикла відвідувати. Глядачам потрібен баланс між дещо приземленими та значно ефектнішими частинами «Сфери»; необхідно показувати і те, і те, адже, ясна річ, тисячі глядачів більше цікавляться котельнями, ніж пентгаусами, але це треба робити дуже зважено.

Минули Джозефа з його зубами, привіталася з усілякими розробниками та інженерами, і всі вони намагалися якнайдокладніше розповісти про свою роботу. Мей поглянула на годинник і помітила, що має нове сповіщення від д-ра Віллалобос. Просила прийти якнайшвидше. «Нічого термінового, — писала вона. — Але треба вже сьогодні». Крокуючи будівлею, Мей відповіла, що буде в неї за півгодини.

— Подивимося на освітній проект?

— Аякже, — сказав Террі.

Минули вигнутий коридор і опинилися у величезному відкритому залі, де працювало без жодної перегородки не менше ста сфероїдів. Трохи скидався на біржу середини минулого сторіччя.

— Твої глядачі, мабуть, уже знають, — казав Террі, — що Міністерство освіти надало чудовий ґрант…

— Чи не три мільярди доларів? — запитала Мей.

— А хто рахує? — мовив Террі, страшенно задоволений сумою і тим, про що вона свідчила — Вашинґтон упевнений, що «Сфері» під силу оцінити будь-що, зокрема і навчальні досягнення, до того ж на значно вищому рівні, ніж там сподівалися.

— Вони замовили у нас розробку і запровадження дієвішої системи оцінювання даних американських студентів і школярів. Почекай-но, ух, прикольно, — сказав Террі.

Вони зупинилися біля жінки з хлопчиком років трьох. Малюк бавився дуже блискучим срібним годинником на зап’ясті.

— Привіт, Марі, — звернувся Террі до жінки. — Це Мей, ти, мабуть, знаєш.

— Дуже добре знаю, — мовила Марі з легким французьким акцентом. — Навіть Мішель знає. Привітайся, Мішель.

Мішель тільки рукою помахав.

— Скажи щось Мішелеві, Мей, — попросив Террі.

— Як життя, Мішелю? — запитала Мей.

— А тепер покажи їй, — сказав Террі, штовхнувши Мішеля в плече.

На невеличкому дисплеї Мішелевого годинника з’явилися три слова, які щойно промовила Мей. Під ними лічильник з числом «29 266».

— Дослідження свідчать, що дітям щодня потрібно чути щонайменше тридцять тисяч слів, — пояснила Марі. — А годинник робить дуже просту річ: розпізнає, класифікує, а найголовніше — рахує ті слова. Корисно передовсім для дітей, які сидять удома, для дошкільнят. А потім за цим мають стежити в школі.

— Плавний перехід, — зауважив Террі. Вони подякували Марі з Мішелем і подалися вниз коридором до великої кімнати, обладнаної як шкільний клас, але дуже сучасний, з десятками екранів, ергономічними кріслами, спільним робочим простором.

— Ага, ось і Джекі, — сказав Террі.

Джекі, пещена жінка за тридцять, підвелася і привіталася з Мей за руку. Була в сукні без рукавів, і це увиразнювало її плечі та делікатні руки. На правому зап’ясті мала невеликий гіпс.

— Привіт, Мей, дуже рада, що ти змогла зайти до нас сьогодні. — Її голос був відшліфований, професійний, але з нотками кокетства. Стояла перед камерою, склавши перед собою руки.

— Отже, Джекі, — мовив Террі, відверто насолоджуючись її товариством. — Розкажи нам, що ти тут поробляєш.

Мей побачила сповіщення на зап’ястному моніторі і перебила.

— Спочатку, може, розкажи, де працювала, перш ніж очолити цей проект. Цікава історія.

— Дякую, Мей, за твоє запитання. Не знаю, наскільки це цікаво, але до «Сфери» я працювала з приватними акціями, а ще раніше входила до групи, що почала…

— Ти була плавчихою, — підказала Мей. — Брала участь в Олімпійських іграх!

— Саме так, — погодилася Джекі, прикривши долонею усмішку.

— Завоювала двотисячного року бронзу.

— Завоювала. — Несподіване зніяковіння Джекі було чарівне. Мей вирішила перевірити і побачила на зап’ясті кілька тисяч смайликів.

— Друзям ти казала, що досвід плавчихи світового рівня допоміг проявити себе тут, у «Сфері».

— Допоміг, Мей, — підтвердила Джекі; тепер вона, здається, збагнула, куди веде Мей. — Тут, у «Павільйоні Протагора», є стільки всього, про що можна поговорити, але твоїх глядачів найбільше, мабуть, зацікавить «ЮноМір». Підійди сюди на секунду. Погляньмо на велике табло. — Відвела Мей до стінного екрана, площею, либонь, футів зо двадцять. — Протягом останніх кількох місяців ми тестуємо систему в Айові, а тепер, коли ти до нас прийшла, маємо добру нагоду її продемонструвати. Може, хтось із твоїх глядачів, якщо вони учні старших класів, захочуть надіслати своє ім’я і назву школи.

— Чуєте цю жінку? — мовила Мей. — Нумо відгукніться хто-небудь, хто дивиться нас з Айови і навчається у старших класах.

Мей поглянула на