Димитр Ангелів - Сміливий чунг

все ще важко стогнав. Стогін його дедалі посилювався. Він з’їв багато м’яса, з’їв навіть грубу шкіру та-ма, а шлунок його працював уже не так, як у молодих; тепер він лежав і корчився від болю. Незабаром чунг почав скімлити, а ще трохи згодом страшенно завив. Він качався по землі, загрібав пальцями сухе листя, потім завив і заскімлив так страшно, що чунги аж здригнулися. Вони не бачили його в темряві, а оскільки печера відлунювала кожен звук, їм здалося, що це виття й скімління линуть із щілини в скелі. Від цього вони ще дужче налякалися. І Сміливому, і Брунатній, і Голобедрому, і Молодій помі, і всім іншим чунгам, що були в печері, виття й скімління старого здалося виттям і скімлінням вітру в щілині, і в їхній уяві постали химерні, страхітливі образи вига, мо-ка і грау. Вони зовсім забули про старого, і їм почало ввижатися, що з усіх кутків печери виповзають і підкрадаються до них ці страхітливі потвори з палаючими очима й роззявленими пащами.

Так було цілу ніч. А коли почало розвиднятись, виття й скімління раптом припинилися. І коли в печеру проникло світло, чунги побачили, що старий помер. Він лежав горілиць, з виряченими очима й закривавленими, розчепіреними пальцями, якими, здавалось, він намагався схопити й задушити якогось звіра. Конаючи, він дряпав землю та стіни печери, позривав собі нігті, і його пальці пообкипали кров’ю.

Не вперше чунгам доводилося бачити інших чунгів, яких розідрав грау чи мо-ка, або які померли. Проте їм не було від того ні страшно, ні моторошно. А тепер їм стало дуже страшно. І замість того щоб чекати, коли труп почне розкладатися і вже тоді викинути його, вони одразу ж витягли померлого назовні й віднесли якомога далі від печери. Прикидавши труп лише дрібним камінням та хмизом, — так з незапам’ятних часів робили з усіма померлими чунгами, — вони заспокоїлись.

Цілий день, чатуючи на тварин у лісі та викопуючи корені, вони ні разу не згадали про померлого чунга. Але вночі знову здійнявся вітер, і в щілині знову почало вити й скімлити. Чунги знову затремтіли; цього разу вони вже думали не про бурю й не про хижаків, а про померлого чунга. Вони уявили собі, як він сидить над щілиною, як зазирає в печеру, блискає очима і, простягаючи до них закривавлені, зсудомлені пальці, скімлить і виє.

Другого дня вранці вони всі кинулися до того місця, де засипали померлого чунга, але його там уже не було. Вночі мо-ка розкидали каміння, яким чунг був засипаний, і з’їли його. Чунги знайшли серед кущів лише обглодані кістки. Звичайно, вони не знали, що це кістки старого чунга, і вирішили, що він устав, виліз на скелю і цілу ніч стогнав та скімлив над щілиною.

Вони повилазили на скелю, дивилися й шукали старого, але марно. Тоді Сміливий виліз на самий вершечок скелі й почав його кликати.

Проте померлий чунг не з’являвся, і вдень вони знову забули про нього. Не згадували старого і в наступні дні. Аж ось одного ранку знову знялася буря, і померлий чунг почав скімлити й вити над щілиною знову. Сполохані й сердиті на померлого за те, що він прийшов їх лякати своїм виттям, чунги гуртом повискакували з печери й полізли вгору до щілини. Вони вирішили прогнати або вбити його, якщо він сам не захоче піти геть і більше їх не турбувати. Але й цього разу його ніде не було, і чунги подумали, що він побачив їх і втік.

А коли ввечері чунги зібралися в печері, померлий знову сів над щілиною й почав скімлити. Скориставшись тим, що навколо було ще видно, чунги ще раз пішли шукати його, але знову нічого не знайшли. Збентежені, стривожені, налякані цією невидимою присутністю померлого, вони вернулися в печеру і цілу ніч слухали його виття й тремтіли з жаху. А вітер тимчасом дужчав, з щілини почало дути з такою силою, що їм довелося знову збитись у купу, щоб зігрітися.

Уранці чунги зібралися біля щілини над печерою і в розпачі, безпорадно закліпали очима. Вони зрозуміли, що для того, щоб у печері не дув вітер і щоб не чути було скімління старого чунга, треба затулити щілину. Але чим вони могли її затулити, коли не було стовбура? Невже доведеться покинути простору й світлу печеру лише для того, щоб позбутися протягу та завивання померлого чунга?

У цей час чунги-близнята, які принесли сюди по довгій гілці, почали гратися ними, то перекидаючи їх через щілину, то піднімаючи знову. За їх прикладом інші чунги також почали перекидати через щілину довгі гілки. Для них це була лише гра, проте вона наштовхнула Голобедрого на велику й цілком несподівану догадку. Він схопився і теж перекинув через щілину свою загострену ломаку.

— У-о-кха-кха! У-о-кха-кха! — заревів він, замахав іншим, щоб наслідували його приклад, і мерщій подався до лісу.

Чунги не розуміли, навіщо й куди він їх кличе, проте, збагнувши, що другий чунг-вожак має на думці щось дуже важливе, побігли слідом за ним. Голобедрий завів їх у ліс і зламав гілляку, яка видалася йому більш-менш підхожою, потім зламав ще одну й побіг до печери. Побачивши, що він робить, чунги зробили те ж саме. Голобедрий поклав упоперек щілини спочатку ті гілки, що сам приніс, потім узяв і поклав гілку, яку принесла Молода пома. Тепер чунги вже зрозуміли, що треба робити, і швидко почали класти одну біля одної свої гілки: Та гілляк, які вони принесли, невистачило, і тому треба було піти за ними до лісу ще раз, потім ще і ще… Так вони затулили всю щілину, а потім довго схлипували й радісно підстрибували навколо неї; і коли зрештою чунги увійшли до печери, у них над головами вже не було ніякої щілини.

ВСЕ ЦЕ БУЛО ТАКЕ НЕЗВИЧАЙНЕ!

Одного разу вночі, коли чунги спали, випав невеличкий сніжок, покривши усе навколо білим. Вранці Голобедрий і Молода пома першими вийшли з печери і скрикнули,