Димитр Ангелів - Сміливий чунг

нього, і обоє вони швидко розширили отвір. Голобедрий вже хотів був устромити туди руку, як раптом звідти вискочило якесь звірятко, з густою настовбурченою рудою шерстю і з великим пухнастим хвостом. Звірятко вискочило й заверещало так несподівано, що Голобедрий і Молода пома інстинктивно відскочили й скрикнули. З неймовірною швидкістю воно прошмигнуло в них під ногами, метнулося на повалений стовбур і, перш ніж вони опам’яталися й кинулись йому вслід, опинилося на високім дереві. Голобедрий зрозумів, що гнатися за ним уже пізно: звірятко залізло так високо, що ніякий чунг і ніяка інша тварина, за винятком хіба що крі-рі, не могли б його дістати. Потім звірятко перестрибнуло на друге дерево й зникло з очей.

Голобедрий і Молода пома обшукали дупло. Вони ще дужче розширили отвір і знайшли на дні велику купу дрібненьких плодів у твердій шкаралупі. Обоє одразу ж накинулись на них і почали розгризати їх зубами й вилущувати зернята. Чунгам і раніше траплялося знаходити в дуплах подібні купки твердих плодів, і вони добре знали, що їх збирають маленькі тварини, які живуть на деревах, проте ніколи не замислювались над питанням, навіщо ці тваринки наносять у свої лігва так багато плодів. Однак в голові Молодої поми блиснула догадка, що звірятко робить це недарма, бо завдяки цьому воно матиме що їсти раз і два рази, і довго-довго, поки не з’їсть усіх плодів, і коли протягом того часу не знайде в лісі іншої поживи, то все одно не відчуватиме голоду…

Вона глянула на Голобедрого, ніби хотіла сказати йому про свою догадку. Щось стиснуло їй горло, і вона пробурмотіла якісь невиразні звуки. Голобедрий нічого не зрозумів. Молода пома добре знала це, проте відчувала гостру потребу якось повідомити його про свою догадку, щоб він зрозумів її. І, марно намагаючись добитись цього, засмучена тим, що не може, не знає, як це зробити, вона замінила невиразні гортанні звуки гнівним:

— Хо-ок!

Голобедрий, який швидко розгризав шкаралупу плодів і ще швидше виймав з них і їв зернятка, обернувся до неї.

— Хок? — хокнув і він, уперше чуючи щось подібне, й ніби запитував: «Що ти кажеш?»

— Хок, хок! — повторила Молода пома і, дивлячись на нього, двічі підстрибнула.

Та Голобедрий і цього разу нічого не зрозумів і знову заходився гризти плоди. Молода пома також почала гризти, потім враз, ніби виражаючи усвідомлену, але невисловлену думку, розчепірила над плодами пальці, наче хотіла їх усі загребти, і радісно-здивовано промовила:

— У-у-у-у!

— Хок? — повторив Голобедрий, запитливо кліпаючи очима.

І він уже справді запитував, запитував свідомо, зацікавлений і здивований не тільки цими новими звуками, а й новим способом, яким Молода пома їх вимовляла.

— У-у-у-у! — повторила Молода пома, встромляючи пальці в купу плодів.

У-у-у-у! промовив і Голобедрий, ніби хотів сказати: «Розумію, розумію. Добре наїмося».

І вони справді добре наїлися, але купа ще лишалася досить великою. Навіть коли вони взяли по кілька плодів у кожну руку, вона від того майже не зменшилась. Голобедрий і Молода пома здивувалися. Вони посідали біля дупла и стали чекати, поки зголодніють, щоб потім поїсти всі плоди, але зрозуміли, що не встигнуть: починало вже сутеніти, і треба було повертатися до печери.

Тоді Молодій помі спало на думку накрити купку і потім затулити отвір, щоб сполохане звірятко знову не залізло всередину й не поїло плодів та й щоб якась інша тварина їх не знайшла. Вона назбирала сухого листя й почала запихати його в дупло. Голобедрому здалося, що Молода пома хоче заховати від нього плоди; він кинувся до неї і з гнівним ричанням відштовхнув її геть. Не розуміючи його наміру й не можучи висловити йому своїх думок, вона також кинулася на нього і, завищавши, почала його дряпати. Та оскільки вона була помою, — а за несвідомо встановленим звичаєм кожен чунг мусив поступатися перед бажанням поми, — Голобедрий відступив. Більш того, він сам почав їй допомагати, хоча й не розумів, навіщо вона це робить, і скоро в дуплі було повно листя й хмизу. Задоволена, Молода пома посміхнулась до нього, потім випнула губи.

У-у-у-у! — промовила вона, показуючи рукою на засипане дупло. — У-у! — повторила ще раз і замахала руками, вдаючи, що вигрібає та викидає з дупла листя. І несподівано додала: — Хок! Хок!

У свідомості Голобедрого сяйнула догадка, що наступного дня вони знову можуть прийти сюди, розгребти плоди і знову їсти їх. Та ця догадка була ще дуже невиразною й короткочасною. І тільки на другий день, коли Молода пома впевнено привела його до дупла, він зрозумів, нащо вона засипала його, і почав задоволено хлипати.

Вони швидко повикидали з дупла листя і хмиз, посідали навпочіпки і почали гризти плоди. Інші чунги, побачивши, що вони роблять, поприбігали до них, і незабаром від плодів лишились самі шкаралупи.

Повертаючись до печери, Голобедрий знайшов велику та-ма і, хоч був неголодний, узяв її з собою. Та-ма була досить важка, і її довелося нести обома руками, тримаючи поперед себе.

Старий чунг, який майже не виходив з печери і ледве міг добратися до виходу з неї, побачивши велику та-ма, заскімлив і поповз за Голобедрим. І ледве той сів на сухе листя в печері, старий накинувся на нього й хотів відібрати та-ма. Молодий і здоровий, Голобедрий міг би просто відштовхнути знесиленого старого, але оскільки він уже був ситий і розумів, що старий страшенно хоче їсти, віддав йому та-ма.

Тремтячи від жадібності, старий чунг спочатку відкусив і з їв голову та-ма, потім проковтнув лапки й коротенький хвіст, нарешті засунув пальці між кістяні пластинки і почав розривати її. Так, шматок за шматком, він з’їв усю та-ма, і незабаром залишилась сама тільки шкаралупа. Потім старий чунг ліг і застогнав від ситості, а двоє маленьких чунгів почали бавитись шкаралупою.

Настала ніч. Усі чунги, щоб було тепліше, полягали одне біля одного, а з краю, біля самого входу в печеру, сіло двоє вартувати. Усі замовкли, тільки старий чунг