Мирослава Горностаєва - Син сонця

Він пробився через ряди дравідійської піхоти, яка прикривала князя Пандавів, і опинився проти Юдгіштгіри.

— Зіграємо у кості, сину Кунті? — крикнув Карна насмішкувато і вистрелив з «Віджаї».

Юдгіштгіра схопився за плече, намагаючись висмикнути стрілу, що увійшла глибоко в тіло.

— Гей, Карно! — відповів однак старший Пандав, — сину сути, слухай мене! Весь час ти є суперником Пхальгуни у битві, вічно коришся волі Дурьйодгани, вічно борешся з нами! Та я зламаю твою звичну упевненість у перемозі!

— Мене і не такі ламали! — засміявся Карна, — та все марно… брате!

Карна стріляв і стріляв, і ось уже полягли» охоронці коліс " Юдгіштгіри, а в латах самого Пандава стриміло сім стріл і кожна з них напилася живої крови. На поміч Юдгіштгірі кинулись усі ратгіни Пандавів, що були поблизу і спробували замкнути кільце, але Карна звелів Шальї зробити правобічний розворот і збив з дороги Юютсу, котрий повернув коней при одному вигляді князя Ангу.

— Він теж казав мені щось лихе! — не втримався Карна, — і наскочив на батіг сина сути!

Шалья промовчав. Карна знову наблизився до Юдгіштгіри, і його стріли розщепили лук брата-ворога та зірвали з нього лати. Розлючений князь Пандавів метнув у Карну списом, але промахнувся. Вайкартана спробував зайти збоку, аби зчепитися осями колісниць, та тут таки йому в руку вп'явся дротик, а другий подряпав чоло.

— Ну, тримайся ж, брате! — вигукнув Карна і знову натягнув лука, не зважаючи на рани. Стяг князя Пандавів впав на землю, збитий стрілою, друга стріла знайшла візничого, і Юдгіштгіра не витримав. Спливаючи кров'ю з численних ран, він сяк- так перебрався на місце сути і повернув коней.

— За ним! — наказав Карна Шальї.

— Ти його уб'єш? — спитав князь мадрів.

— Побачиш! — озвався Карна.

Колісниці порівнялись, і Карна крикнув Шальї:

— Таран! Набік!

Шалья одрухово послухав наказу, і колісниця Юдгіштгіри перекинулась, а сам ратгін опинився на землі.

Карна зупинив свій повіз і кілька хвилин дивився на Юдгіштгіру, котрий намагався звестися на ноги.

«Мене вони не пощадять…» — подумав. Тоді нахилився, взяв брата-ворога за плече і допоміг йому встати.

— Як може нащадок шляхетного роду, — мовив з легкою насмішкою, — вихований як кшатрій, тікати од ворога, рятуючи своє життя? Ти не знаєш, що таке честь воїна, сину Кунті! Ніколи більше не берися до зброї, не ставай до бою з відважними, не підмовляй таких, як Шалья, на ріжні гидоти та не з'являйся на полі вирішальних битв!

Бездонна зненависть була в очах Юдгіштгіри, коли колісниця Карни знову рушила до бою, а самого Пандава підхопив на свій повіз син Арджуни, Шрутакріті.

— Убийте його! — крикнув Юдгіштгіра, вказуючи на Карну, — хто ж врешті здолає цього демона?!

І, спливаючи кров'ю, він впав на руки Шрутакріті, а молодик відвіз свого дядька до табору Пандавів. Військо синів Панду лишилось без керманича і було близьке до паніки.

Карні це було й потрібно, і тому він без великої тривоги зустрів звістку, що Бгімасена, обізлений його вчинком, повів ратгінів туди, де бився Дурьйодгана — на центр.

— Рушай до стягу! — усе-таки наказав він Шальї, а той озвався:

— Дивись, Карно, ось іде на тебе шалений Бгімасена! Одного він бажає — знищити тебе! Ніколи, навіть коли загинув Гхатоткача, не був Врікодара у такому гніві!

— Щасти ж йому! — засміявся Карна, — може, врешті з'явиться і Пхальгуна, а то я за ним уже й засумував!

— Хай збудеться твоє бажання! — буркнув Шалья.

— Вперед! — сказав Карна, — вперед!

Вони примчали якраз вчасно, аби перепинити Бгімасені шлях до стягу. Карна намірився в лука Бгіми і розщепив його. Велет ухопив списа і метнув ним в супротивника.

Вайкартана повалився на дно колісниці. Зброя не пробила лати, але вдавила пластини у живе тіло, і спис застряг між ними. Карна ухопив древко обома руками і рвонув. Біль хвилею пройшов по тілу, та висмикнути зброю не вдалося. Безпомічний, воїн не бачив, куди править Шалья і тривога ворухнулась у серці ратгіна.

— " Боги, — подумав, — не допустіть… Тільки не це! І чого я довірився цьому Шальї!»

Шалья спинив коней і нахилився над ним.

— Як ти? — спитав.

— Добре! — відповів Карна, — де ворог?

— Ти думаєш, що я здатен, — тихо сказав Шалья, — віддати тебе Пандавам?

— Думаю! — твердо сказав Карна, — такі, як ти, і на це здатні!

— Я ж можу натиснути сильніше, Вайкартано!

— Добивай! — мовив Карна, безстрашно дивлячись у вічі Шальї.

— Ти й справді… нескорений, — буркнув той, обережно витягаючи спис.

— Від кого ти чув це слово? — скинувся Вайкартана.

— Байдуже… Мені соромно, що я послухав Юдгішгіри. Ворухни рукою… Ребра цілі?

— Здається… Рушай до битви! Там гинуть ратгіни, прикриваючи мене!

А біля стягу і справді кипів запеклий бій, і гинули один за одним воїни, котрі насмілились протистояти Бгімасені. Карна увірвався як вихор у саме пекло сутички і стругав Бгіму з колісниці держаком списа. Велет важко гримнув на землю, та Карна не став його добивати, а помчав далі, бо Ашваттгаман крикнув йому, що бачив стяг з Хануманом на правому крилі серед тригартів Шашувармана.

Шашуварман, князь тригартів, стояв на розбитій колісниці і кляв небеса і землю, а його сотники намагалися перешикувати ратгінів.

— Де Арджуна? — спитав Карна.

— Він був у мене в руках! — збуджено вигукнув тригарт, — Я його поранив, Карно, а мої піхотинці ухопили оте диво в жовтому, Васудеву, і стягли з колісниці! Пхальгуна вихопив меча, та навряд чи відбився б, аби не Крішна! Уявляєш, у Володаря Двараки була якась така штука, від променя з якої мої піхотинці зціпеніли, наче лісові мавпи перед царем нагів!

— Знову зброя Богів, — буркнув Карна, — ну, нічого… Зладнаємо!

— На нас ідуть панчали, — сказав Шашуварман, — оце лихо,