Дроянда - Серце Вовка: Спадщина Кланів 2 частина , Дроянда

Вадим сидів у своїй кімнаті, дивлячись на телефон. Його думки крутилися навколо Луції, і він не міг позбутися відчуття, що робить щось не так. Вона була особливою для нього, але він не знав, як правильно це виразити. Він не хотів сплутати її почуття, але водночас не міг залишити все, як є.

З того моменту, як Луція поцілувала його, все змінилося. Він відчував, як його серце билося швидше, і розумів, що йому важко залишатися холодним і відстороненим. Але він не був готовий до цього кроку. Він боявся, що все піде не так, і що це може нашкодити їм обом.

І ось, сидячи в кімнаті, він вирішив, що час поговорити. Він написав Луції коротке повідомлення:

"Луціє, я хочу поговорити з тобою. Може, нам краще зустрітися? Мені потрібно сказати дещо важливе. Вадим."

Вадим натиснув на кнопку відправки і відчув хвилювання. Він не знав, чи буде Луція готова до розмови, але відчував, що так більше не можна залишати.

Через кілька хвилин він отримав відповідь:

"Добре, чекаю. Це важливо для мене."

Вадим подивився на екран телефону, глибоко вдихнув і вирішив, що потрібно бути відкритим. Він не міг більше тримати все в собі. Під час їхньої зустрічі він планував висловити все, що відчував, і дати Луції зрозуміти, що він готовий до серйозних відносин. Але при цьому він боявся, що зробить якусь помилку. І навіть не знав, чи відгукнеться вона на його почуття.

Він накинув куртку і вийшов на вулицю, вирушаючи до місця, де вони з Луцією планували зустрітися. Він сподівався, що сьогодні все зміниться. Що цей момент стане початком нового етапу в їхніх відносинах, але все одно в його серці залишалася сумнівна тривога.

Коли він підійшов до місця зустрічі, Луція вже стояла на порозі, виглядала спокійно, але в її погляді було щось таке, що змушувало його серце стискатися. Вадим не знав, чи вона готова до цього, але його бажання бути з нею було сильним.

"Привіт," — сказав він, намагаючись не виглядати нервово.

"Привіт," — відповіла вона, і її голос звучав так, ніби вона чекала цього моменту не менше, ніж він.

"Я хочу, щоб ти знала... Я не знаю, як це сказати, але... я відчуваю до тебе більше, ніж просто дружбу. Це важливо для мене, і я хочу, щоб ми стали ближчими, але я також не хочу тебе злякати чи змусити до чогось, до чого ти не готова. Тому я запитую тебе — що ти відчуваєш?" — сказав Вадим, дивлячись Луції в очі.

Вона мовчала кілька секунд, а потім злегка посміхнулася.

"Я відчуваю те саме. І я також не знаю, куди це нас приведе. Але я готова дати нам шанс. Якщо ти готовий, то я також готова."

Вадим відчув, як серце розцвітає від її слів. Це було те, що він хотів почути.

"Я готовий," — сказав він, і їхні руки зустрілися.

Вони подивилися одне одному в очі, і в той момент весь світ, здається, зупинився. Луція, з її рішучістю та внутрішньою силою, та Вадим, з його непевністю і бажанням дійти до істинного розуміння, стояли поруч.

І ось, коли вони не могли більше стримувати почуттів, їхні губи зустрілися. Це був короткий, але наповнений емоціями поцілунок, який передав усе те, що вони не могли сказати словами. Всі переживання, сумніви і надії на майбутнє переплелися в цьому простому жесті.

Відчуття було неймовірним. Вони обидва зрозуміли, що це не просто момент — це був початок чогось важливого для обох. І хоч вони ще не знали, що принесе їм майбутнє, але цей поцілунок став їхньою обіцянкою йти вперед разом.

Після того поцілунку вони обидва стояли мовчки, немов намагаючись усвідомити, що тільки що сталося. Луція відчула, як серце б'ється швидше, але водночас це було як полегшення, ніби знялося багато важких каменів з її душі.

"Що тепер?" — запитав Вадим тихо, але його голос був сповнений невизначеності. Луція подивилася йому в очі і відповіла з усмішкою, хоч і трохи збентежена:

"Тепер ми зрозуміли, що нам не все одно одне на одного. Але все не так просто. Ми маємо пройти ще чимало випробувань."

Вадим кивнув, розуміючи, що їм доведеться зіткнутися з багатьма труднощами. Вони йшли різними шляхами, але цей поцілунок став важливою віхою. Вони не могли просто повернутися назад, але й не знали, що чекає попереду.

Луція знала, що попереду її чекають труднощі, але це був не кінець, а новий початок. І цей шлях, хоч і був непевним, не міг зупинити її. Вона була готова боротися, разом з Вадимом, за те, щоб довести, що справжні почуття заслуговують на шанс.

"Ми пройдемо через все разом", — сказала вона з упевненістю, ніби відновлюючи свою силу.

І, не кажучи більше нічого, вони пішли далі, готові зустріти все, що принесуть наступні дні.

Як вам ця глава. Зустрінемось завтра спокійні ночки 🤔🥰приємного читання!