Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

Розділ 26. Неймовірна несподіванка

Наступні три тижні були пеклом. Справжнісіньким. Як і обіцяв, міністр магії не шкодував мене, ганяючи на завдання куди тільки можна і не залишаючи можливості перепочити.

Не знаю, як мені взагалі винести все це… За все життя я навіть уявити не могла подібних навантажень. Навіть під час проживання з тіткою Авдотьєй в рускай дєрєвнє, де було звичною справою вставати з півнями та до сьомого поту працювати в ізбє замість неї, було трохи легше. І безпечніше для життя. Тут же мене ніби хотіли виснажити, розірвати і розчавити, щоб я сама пошкодувала про свою відмову спати з Андрієм Бурлаком і приповзла назад до його кабінету, де роздяглася догола, лягла на стіл і благала б взяти мене, аби більше ніхто мене так не навантажував.

Ось тільки в тому, що цього ніколи не буде, я була певна. Так, як ні в чому іншому на цьому світі. І нізащо не збиралася поступатися йому. Так само, як зраджувати чоловіка.

...Чоловіка, який абсолютно точно кохає мене, чекає і не зраджуватиме!

Впіймавши себе на думці, що знову готова ось-ось розплакатися, я вмилася холодною водою. Це все просто нерви. Не більше, ніж нерви. Розхитані занадто сильно через перенапруження.

А ще — надто сильна фізична слабкість.

Проте я примарно відчувала: щось не так. Бракує чогось важливого, ось тільки чого — відчайдушно не вдавалося зрозуміти.

Закрутивши в крані воду, я повернулася з ванної в кімнату готелю, де зупинилася по роботі, і довго не могла усвідомити, чому так напружено дивлюся на екран телевізора. А потім до мене дійшло:

Там крутили рекламу прокладок.

У часовому полі, де застигла Крижана Академія, час для мого тіла зупинився. Отже, місячних у мене всі ті роки, що минули з того дня, просто не було. Як і в усіх інших жінок, які там навчалися чи працювали. Тому я встигла зовсім забути про цикл.

А ось зараз, похитнувшись, зрозуміла, що за всі тижні, які я провела, працюючи на міністерство магії поза Академією, місячні у мене жодного разу поки що так і не пішли!

Але ж цього не може бути. Коли я залишила поле, час для тіла мав запуститися, а менструальний цикл продовжився починаючи від того дня, який був у момент заморожування часу.

Опустившись на край ліжка, я почала посилено копатися у своїй пам'яті, намагаючись згадати: скільки з першого дня циклу минуло до того моменту, як я заморозила час? І так, можливо, я просто розпанікувалася і надумала, а насправді повністю про це забула. Ось тільки мені не виходило позбутися думки про те, що після першого дня місячних до моменту заморозки часу минуло саме пара тижнів.

Розуміючи, що це безумство, я вибігла з номера, покинула готель і помчала шукати найближчу цілодобову аптеку, де важко дихаючи, купила тест на вагітність. Для певності — три штуки. І коли повернулася до номера… всі вони показали позитивний результат.

Ну а потім... а потім в істериці намотувала кола по кімнаті, задаючись єдиним питанням: як? Як, чорт забирай?

Тільки одне було ясно: про це мовчати не можна. Якщо я приховуватиму свою вагітність від чоловіка, він точно вирішить, ніби я зраджувала йому і ця дитина від когось іншого. Тож не зволікаючи, зв'язалася з ним, і тільки-но почувши його голос, схлипнула:

— Мирославе, я вагітна! Не знаю, як це можливо… але… адже ти знаєш, що я ніколи б тобі не змінила? І ця дитина не може бути ні від кого іншого, окрім тебе. Але я не розумію, як…

Мій потік істеричних сліз тривав не менше півгодини. І коли мені нарешті вдалося його вгамувати, на кілька секунд повисла мовчанка.

— Не хвилюйся, я вірю тобі, Марічко, — почула я і знову розплакалася.

— Дякую, коханий, — тільки й удалося відповісти.

— І я дуже радий, що у нас буде дитина.

— Я теж дуже рада, Мирославе. Але як? Як таке взагалі можливо?

— У мене є деяка теорія, — замислився ректор. — Тут, у стінах Крижаної Академії, час заморожено. І для твого тіла, певне, він зупинився приблизно в період овуляції. Ми з тобою переспали напередодні твого відбуття. Завдяки чому мої сперматозоїди, діставшись твоєї матки, ймовірно засіли там. І коли ти покинула Академію, опинившись поза межами поля, час для твого тіла пішов. Зокрема і для моєї сперми всередині тебе. Так само, як і для яйцеклітини, яка саме мала вийти з фолікула. Звичайно, все це звучить як марення божевільного. Але цілком імовірно, що саме це призвело до зачаття дитини.

— Так, ти маєш рацію, звучить справді як марення божевільного, — похитала головою я.

— І у зв'язку з цим потрібно буде провести інформаційну роботу зі студентками, щоб вони розуміли, що можуть завагітніти, якщо перед тим, як покинути Академію, пересплять із кимось.

— Знаєш, а ти маєш рацію, — тихенько хихикнула я.

— Все буде добре, кохана, не хвилюйся, — тепло промовив Мирослав. — Головне, бережи себе та малюка. А далі щось вирішимо, добре?

— Звичайно, любий, — кивнула я, перш ніж дати відбій. Після чого лягла на ліжко і, важко дихаючи, всіма силами намагалася звикнути до думки про те, що у нас із Мирославом буде дитина.

Ось тільки повірити і усвідомити це все одно ніяк не вдавалося.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍