Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

Розділ 27. Дитя

Як не дивно, але дізнавшись про мою вагітність, міністерство магії несподівано дало мені спокій. Більше не було жодних виїздів у всі кінці московії та її союзників, небезпечних завдань у великих містах і таке інше. Можливо, не останню роль у цьому відіграло те, що в мене виявилося те саме нездужання першого триместру, через який моя ефективність як співробітниці суттєво знизилася. Хоча годі було виключати і те, що в Андрія Бурлака були свої плани, пов'язані з моєю майбутньою дитиною.

У будь-якому разі, результат для мене поки що був сприятливим: мені більше не доводилося вимотуватись і ризикувати своїм життям щодня. Від того було набагато спокійніше за малюка, якого я тепер носила під серцем. Нашого з Мирославом малюка.

Що мене зараз по-справжньому хвилювало (попри те, що через гормони голова з кожним днем все гірше працювала), то це ключове питання: як бути, коли ця дитина народиться? Адже після закінчення року я мушу повернутися в стіни Академії, де час зупинив свій хід, а ті, хто перебуває там, не старіють.

У тому числі й не зростають.

Тобто, якщо я прибуду туди з немовлям на руках, то немовлям воно там і залишиться. Назавжди. Рік за роком наша дитина тільки плакатиме, вимагатиме мамині груди та какатиме в підгузки. Жодних перших кроків, перших слів і всього, що слідує за цим. Вона ніколи не піде в дитячий садок, не гратиметься з іншими дітьми, не сяде за шкільну парту і не вступить до ВНЗ. Як і не влаштується на роботу, не зустріне свого кохання, не створить сім'ю і не заведе власних дітей.

Все її життя, навічно, застигне у віці немовляти. І така перспектива для моєї майбутньої дитини здавалася настільки жахливою, що ніч за ніччю я не могла спати спокійно. Не могла облишити думок про це, навіть коли мене нудило і я обіймала унітаз із характерними звуками.

А тому у мене закрадалися нові підозри. Щодо того, як мені доведеться вчинити після народження дитини. І це давало відповідь на питання щодо мотивів Андрія Бурлака: скоріш за все, якщо я не хочу для своєї дитини долі вічного немовляти, мені доведеться залишити її тут, у Києві, під опікою міністерства магії… принаймні, поки вона не виросте. А далі все залежатиме від того, чи успадкує малюк від нас із Мирославом магічні здібності. Якщо так, то після випуску зі школи його зарахують до Крижаної Академії, де ми зможемо знову бути разом, усі троє. Але якщо ні… якщо ні, то ні я, ні Мирослав більше ніколи не побачимо його! Наступні сто років я не зможу ступити кроку за межі магічного поля із застиглим часом, а Мирослав і зовсім не має змоги покинути його. Дитину ж, яка не володіє магією, люди з міністерства не пустять до Академії, хоч би ким були її батьки. І тоді наступного разу, коли я зможу знову повернутися у звичайний світ, нашого малюка вже не буде в живих, і мені залишиться лише відвідати його могилу… у кращому разі, я встигну застати його столітнім старим, у той час як сама лишатимусь молодою дівчиною. То як же, скажіть на милість, пережити, що перший, що другий варіант?

Хотілося плакати, але я зала, що це марно. Тому просто їла зелені яблука в пропахлій м'ятою квартирі в центрі Києва, куди мене поселили.

До речі те, що зі мною тепер так возилися, давало певну надію. Люди, які доклали стільки зусиль задля того, щоб укласти зі мною контракт на співпрацю, очевидно, не були душевними альтруїстами. Отже, у них була причина забезпечити мені комфортну вагітність і безпеку для майбутнього малюка. Будь цією причиною лише мала ймовірність того, що цей малюк успадкує магічний дар батьків — зі мною так би не носилися. Можливо, у них був вагомий привід припускати, що дитина все ж таки народиться магом? Більш того, успадкує мій дар Споконвічної магії льоду? Що, як існував якийсь спосіб перевірити це? Якесь заклинання, чи артефакт, про існування якого не розголошувалося, і про яке знали лише у вузькому колі керівництва міністерства? І коли я повідомила, що вагітна, то це застосували на мені, не кажучи про це?

Якщо так, то ставало ще страшніше. Фактично з нашої дитини збиралися зробити інструмент. Більше того, навіть якщо ми з Мирославом наважимося залишити малюка у вигляді вічного немовляти у стінах Академії… швидше за все, нам цього не дозволять. Просто не дадуть мені ступити в портал, доки він буде на моїх руках.

А це означало, що треба ухвалювати рішення. Найважче рішення, яке тільки можна прийняти.

Зібравши всі свої сили, я зв'язалася з чоловіком, щоб обговорити це питання. Як виявилося, у нього були такі самі підозри. Більше того… Мирослав підтвердив, що заклинання, яке дозволяє перевірити дитину в утробі матері на магічний дар, справді існувало. А одна з останніх його модифікацій здатна була розпізнати Споконвічну магію з точністю до 70%.

Тієї ночі ми говорили кілька годин безперервно, просто підтримували один одного. Щоб до ранку, важко зітхнувши, ухвалити рішення: після народження дитини залишити її в Києві під опікою міністерства магії. Але з обов'язковими умовами:

По-перше, він не зростатиме у притулку. Міністерство зобов'язане буде подбати про нього індивідуально, даючи все найкраще, що тільки може отримати дитина для щасливого дитинства... крім, звичайно ж, найголовнішого і найнедосяжнішого для нього: батьків. При цьому того, хто його батько та мати, від нього не приховуватимуть. Так само, як не будуть брехати, ніби батьки залишили його, кинули напризволяще. Нам дозволять зв'язуватися один з одним.

По-друге, з раннього віку йому будуть давати найкращу освіту, яку тільки можна здобути у Києві.

І по-третє, коли настане час, дитині, за наявності магічного дару, нададуть можливість за бажанням назавжди залишитися з нами в стінах Крижаної Академії.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍