Василь Тибель - Бурштин

бурштину на березі озера, що в місячному сяйві нагадували картопляні бурти. А кентавр, вишкірившись, продовжував гатити по всьому, що ще ворушилося. Зиркав палаючими очима, вишукуючи здобич, а тоді мчав до того місця й, широко розчахнувши пащу, жадібно заковтував тіло людини, яке ще тріпотіло.

«Так ось що ми збудили своєю жадобою! Цього монстра вже нічим не здолати. Треба якнайшвидше втікати, забиратися звідси! Єдина надія на те, що цей пекельний виплодок має владу тільки в лісі, у цьому озері та болоті. Треба рятувати дочку, Галю – мабуть, вони не так вже й далеко встигли зайти, та й Катерину, вона ж мати моєї малої!» – билося в скронях, поки він біг, ніби намагаючись утекти від тих думок.

Заглибившись у ліс, Сашко перевів подих. Потім рушив у напрямку покинутого лігва рисі. Згадав рухливі цятки на карті, що її показував майор. Біг не озираючись, бо там, десь позаду, бив, наче гармата, автомат Дем’яна й гула земля під копитами розлюченого коня. Серце калатало в грудях, у вухах, у животі. Язик і горло посмагли, дихання збивалося, але він все одно біг, перестрибуючи перешкоди, наче загнаний звір. Ось там, де стара береза! Вже видно й зсунуті один до одного валуни. Саме там вони мали сховатися!

Ледве не кинувся до розщілини, аби ж не розминутися, коли помітив якийсь рух. У місячному сяйві промигнули три тіні. Зупинився, завмер, віддихався. Почекав ще трохи, придивляючись, доки не розгледів позаду знайомий силует у шоломі з москітною сіткою. Помилитися неможливо – навіть у сутінках він упізнав майора. Ось куди подався його ворог! Той ішов вільно, розслаблено, автомат на ремені під ліктем, у руці пістолет. Попереду – Галя і Тетянка. Зіщулені, тиснуться одна до одної.

«Навіщо вони йому? Хіба сліди замітає, вирішив свідків не залишати? – майнуло в голові Сашка.– Та які там свідки, кретине? Бачив би ти, що коїться на озері!»

Та не пояснювати ж цьому есбеушнику, що там сталося, коли в нього в руці пістолет? Безгучно підкравшись ближче, Сашко дібрав момент і стрибнув. Учепився кліщем в руку зі зброєю, перехопив і рвонув на себе. Майор встиг натиснути гачок, проте куля пішла в небо, зрізавши суху гілку. Пістолет випав із руки Гайворона, але боротьба все одно була нерівною. Майор виявився на диво тренованим і витривалим, а Сашко через усе, що довелося витримати цього дня, значно втратив у силі. І до того ж не володів прийомами рукопашного бою. За лічені секунди Гайворон осідлав нападника – і тут, можливо, для Сашка все б і скінчилося, проте Галя теж не гаяла часу.

Важкий удар здоровезним сосновим суком по черепу оглушив Гайворона, і він, сіпнувшись, упав просто на Сашка, опинившись із ним обличчям до обличчя. Сашко гидливо вивернувся з-під обм’яклого супротивника. Відштовхнув його копняком, при цьому з голови майора злетів шолом із москітною сіткою. Миттю зірвавшись на ноги, Сашко вхопив Тетянку й Галю за руки та прожогом кинувся до оброслих мохом валунів. Водночас позаду них ліс ніби розчахнула блискавка, земля затремтіла.

Сашко озирнувся – монстр мчав просто до них. Чи почув постріл, а може, то бурштинова кінська голова в торбі Гайворона притягувала чудовисько. На своєму шляху кентавр ламав молоді дерева, як сірники.

– Тікайте до дідової хатини! Я зупиню цю потвору! – відчайдушно вигукнула Галина.

Вона відштовхнула Сашка, який намагався її втримати, і повернулася обличчям до потвори, що неухильно наближалася. Скинула руки й раптом завертілася дзиґою, раз у раз змахуючи руками й схрещуючи їх на грудях.

Небо одразу зарухалося, загуркотіло. Налетів вихор, знову прокотився грім. Кілька блискавок одна за одною влучили в почвару. Сашко це бачив, оглядаючись на бігу через плече. Але монстр навіть уваги на це не звернув. І тоді Галя, його кохана, викликала на себе одну із тих блискавок.

Сашко зупинився й побачив, як справжня вогненна ріка спала просто на дівчину. Вона завмерла, обплутана зміями блакитних спалахів енергії, і почала повільно вгрузати в землю.

Чоловік зупинився як укопаний, притуливши доньку до грудей. Навіщо, для чого така жертва? Діда ж більше немає, хто тепер її врятує? Іншого шляху звідти, де Галя опинилася тепер, немає… Сльози душили Сашка, заважали прийняти те єдине рішення, завдяки якому він зможе врятувати доньку…

Монстр у цей час конвульсивно здригався під зливою блискавиць. Може, це шанс відірватися.

Галя казала – треба бігти до дідової хатини. Там, певне, захований якийсь оберіг, що зупинить потвору. Принаймні був здатний зупинити раніше, до того, як вона возз’єдналася з Дем’яном.

Сашко підхопив дочку на руки, щоб бігти далі, коли помітив: на тому місці, де досі стояла Галя, почала спухати земля. Нетрі ніби виштовхували з себе велетенський кокон, щось таке, що скидалося на сяюче яйце. Наступної миті воно репнуло, і з нього з’явилася його кохана – нага, напівпрозора, майже неземна. Скинула руки до повного місяця – і на її пальцях один за одним почали рости довгі, блискучі, як сталь, пазурі. Спина дівчини вигнулася й вкрилася короткою плямистою шерстю.

Величезна, напрочуд красива блакитна рись потягнулася, засичала й прожогом кинулася просто на кентавра, що відбивався від блискавок і все ж таки просувався вперед. Закипів страшний, ніким досі не бачений бій.

Змішалися в одне грім, блискавки, рев, сичання, вибухи від Дем’янової зброї. Сосни навкруги тріщали, як під час страшного буревію. Деякі дерева виривало з корінням так легко, ніби це були звичайні бур’яни. Дві могутні лісові сили зійшлися у смертельному поєдинку.

Сашко біг, щоб опинитися якнайдалі від місця побоїща. Що він міг, як втрутитися, коли така міць вирує навкруги? Ось він вже біля лігва рисі. Тієї тварини, яка своїм життям урятувала його. І не тільки вона. Надто багато хто жертвує собою, аби зберегти його життя. Заради чого? Хто він такий, щоб такі жертви мали сенс? Навіть кохана прийняла на себе неймовірну силу небесного вогню, аби він мав змогу втекти. Але скільки можна втікати? Чи не пора вже йому втрутитись у гру, а може, й загинути, якщо знадобиться?

– Таню, доню, поки що сховайся тут, у цій печері! Не бійся нічого, я обов’язково повернуся. Тільки ж дочекайся, нікуди не йди!..– вимовив він, цілуючи малу в чоло.

– Мені страшно!

– Не треба боятися – все буде добре. Ти мені віриш? Ще з тобою буде оте кошенятко.– Він кивнув на наплічник, з якого виглядала мордочка рисеняти.– А я ненадовго, тільки трохи допоможу Галі прогнати те страховище. Добре?

– Тату, прошу