farculitsa - Відроджені з Попелу, farculitsa

— Пробачте, що без попередження, — швидко промовила Джина.

Суміко схилилась у низькому поклоні. Роки зовсім не змінили її, вона хоч і була старшою за Джину, але не здавалась такою.

— Моя королево. — Помітивши знервований вираз обличчя жінки, поспішила відправити слуг в іншу кімнату: — Йдіть, не турбуйте нас.

— Я хотіла спитати про вашого чоловіка. — Джина сіла на софу, і Суміко поглядом спитала дозвіл сісти поруч. — Прошу, розкажіть.

— Що ви хочете знати?

— Він справді сильно хворів?

— Він мав слабке здоровʼя, — погодилась Суміко.

— Ви памʼятаєте Ріну? Вона була його лікаркою.

— Так, я памʼятаю ту дівчину. Хіроторі казав, що йому дуже допомагають її ліки. Він почав їздити верхи й навіть фехтувати. — Жінка усміхнулась своїм спогадам, але тут же згасла: — А потім мені прийшла звістка, що він страшно хворий. Я була в дорозі, коли дізналась, що він помер. Що його вбили.

— Але йому було краще? Хіба могло йому стати настільки погано за тиждень чи два?

— Хвороби непередбачувані. — Суміко знизала плечима. — Чаю?

— Ні.

— Він хворів на сухоти. Всі мовчали, але всі знали. Страшна хвороба, але вбиває повільно. Я не знаю, що сказати вам ще. На жаль, мене не було в Отраді.

— Нікого з нас, — задумливо пробурмотіла Джина. — Ви ніколи не думали..?

Вона запнулась. Що вона хотіла спитати? Чи не думала Суміко, що Ріоталі вбив свого старшого брата, аби стати королем? Джина відвернулась.

— Пробачте, я не знаю, що на мене найшло. Принцеса чекає, я маю вертатись.

Вона підскочила, щоб піти, але Суміко окликнула її:

— Моя королево! — Джина обернулась. — Деякі речі, над якими ви не маєте влади, краще не знати.

Королева вискочила з покоїв Суміко і бігла доти, аж поки не опинилась в дитячій Рурі. Вона сама розбудила маленьку, і та заплакала.

— Що сталось? — здивувалась няня, але Джина не відповіла —  підхопила доньку на руки й стала заколисувати.

Але Рурі не заспокоювалась. Вона відчувала, як тремтять руки матері, і, налякана, плакала ще дужче.