Оксана Кісь - Українські жінки у горнилі модернізації

Як-то прийшли нємці опять, а мати говорить: «А ну бєгі, Ніколай, за комендантом!» Оні поворачиваються: «Комендант! Комендант!» (Каже з німецьким акцентом, змінюючи голос. — Авт.), — і тікать. Бояться ж! Он же грамотно об’ясняв! Вот такіє дєла при нємцах билі.

Микола Якович К., 1931 р. н.

Картинами продажу та обміну жіночого майна сповнені як офіційні відомості військових адміністрацій, так і щоденники, усні свідчення, художні тексти. Жінки міняли на харчі переважно власний одяг, взуття, прикраси, не торкаючись при цьому речей своїх чоловіків. З одного боку, це пояснюється тим, що бартерні стосунки встановлювались між жінками, з іншого — майно чоловіка було недоторканним з огляду на віру в те, що доки це майно є, він — живий.

Запровадження стратегії жіночої взаємодопомоги суттєво розширювало кордони «своїх» навіть у тих ситуаціях, коли межа між «своїми» та «чужими» була хиткою та непевною. Принципи співвіднесення себе з певною групою та формування солідарності на цій основі в умовах окупації могли бути різними: національність, радянськість, «український народ». Однак жоден з них не дає остаточної відповіді на запитання, хто, коли і в який спосіб був позначений для людей як «свій», а хто — як «чужий» чи «не наш». В умовах окупації особисті зв’язки набували виняткового значення. Щодо жінок, то в них межі «своїх», вочевидь, були розширені за рахунок тих, з ким солідаризувалось їх серце та практики, — жінки з дітьми, діти, хворі, поранені, безпомічні.

Іноді через наше село гнали тисячні колони полонених. Жінки виносили їм картоплю, яблука — хто що мав. Конвоїри дивились на це крізь пальці.

Зі спогадів В. Корсун

Самовольно оставив работу, я из дома никуда не выходила. Достала справку о болезни… В этот период проходила массовая отправка девушек в Германию. Начальник женского отдела [Ковалева Вера] проверив у меня на дому мои справки, сделала отметку об этом в карточке, чем спасла от посылки в Германию.

Зі слідчої справи 1943 р.

Участь у мережах жіночої взаємодопомоги, з одного боку, була результатом персонального вибору кожної, а з другого — ґрунтувалась на архаїчних практиках дару. Виходячи з принципу «даю, щоб ти дала/дав», жінки не очікували миттєвої вигоди, вони ніби зобов’язували «вищі сили» побачити дар та спонукати незнайомих людей до того, щоб ланцюг добра не переривався та спрацьовував «потім» чи «десь там, де воювали/переховувались їх власні діти чи чоловіки». Зрозуміло, були й інші, більш прагматичні спонуки, в тому числі і потреба створення корисного «факту біографії», зобов’язання матеріальної віддяки, формування символічного чи соціального капіталу тощо.

Тіло як засіб виживання

Найбільш складною для вивчення є стратегія виживання, пов’язана з використанням жінками тілесного ресурсу. Ці практики називають по-різному: горизонтальна колаборація, проституційні відносини, примус до проституції, секс за бартером тощо. Якщо спробувати окреслити всі можливі сценарії, пов’язані з обміном тіла, то в них тіло насамперед постає не як сексуальний об’єкт, а радше як фізична оболонка життєвих процесів. Ідеться про обмін «життя на життя». Центральною фігурою такого обміну ставали літні жінки, бабусі. «Тіло, якого не шкода» — це один з механізмів поведінки жінок старшого віку. Фактично в умовах окупації вони впевнено призначали себе головним «витратним матеріалом»: відкрито ризикували власним життям/тілом, вільно пересувались забороненими територіями, вступали в сутички з мародерами та грабіжниками, ховали молодших членів родини, за потреби брали на себе провину в діях, які визначалися окупаційною владою як злочин.

Мы всё, что было с собой, поели. Бабушка говорит: «Я самая старшая, я пойду на разведку». Пошла она в город…

Тетяна Опанасівна Г., 1926 р. н.

Така настанова була актуальна і для певної кількості молодих дівчат, що були носіями сильної радянської чи української національної ідентичності. Різниця, щоправда, полягала у тому, що бабусі вирішували переважно прагматичні завдання виживання родини, а юні дівчата обирали стратегію «недаремної смерті» заради ідей та вчинків символічного рівня.

Інші сценарії використання тілесного ресурсу можна означити як: «тіло в обмін на власне життя»; «тіло в обмін на життя інших» (дітей, чоловіка, батьків); «тіло в обмін на їжу»; «тіло в обмін на безпеку» та інші.

— А в нього була жінка наша. — Так яким чином вона погодилася вийти за нього заміж: він же був поліцаєм? — Та як… Заставив жениться. Сказав шо як не согласиться, застреле її.

Жінка 1930 р. н.

Пользуясь своим положением, Усач изнасиловал Пациорину. Он пугал ее судьбой ее детей.

Зі щоденника X. Г. Лашкевича

Одна мамина знакомая осталась в оккупации с двумя детьми, которые погибали от голода. И немцы, живущие у них, стали их подкармливать. С одним из них — каким-то высшим чином — она жила до прихода наших и ехать в Германию отказалась.

Зі спогадів Л. Р. Алкснис

Поїздка до Німеччини була страшною справою і я вирішила краще провести час із одним німцем і тим самим відкупитися. І я була з німцем-лікарем не більше трьох разів.

З документів Центрального державного архіву громадських об’єднань України