Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

про таке говорити.

Доуз підняв долоню в бік капітанки у жесті, який кожен

поясанин безпомильно прочитав би як наказ мовчати. Міллер

здивувався, коли вона замовкла, як і велів їй агент ОПА.

— У нас є Голден. Він та його команда живі, й тепер вони

перебувають під захистом ОПА або на шляху до цього. Ви

розумієте мене, детективе? Можете зробити висновки з того, що

кажу? Я проводжу це розслідування, бо маю всі ресурси для

цього. А ви не здатні навіть встановити, куди поділося ваше

бойове спорядження.

То було приниження. Міллер опустив погляд на черевики. Він

порушив угоду з Доузом, а той згадав про неї тільки зараз. Агент

ОПА діяв стильно — за ним справді можна було це визнати.

А тепер, якщо Доуз і справді має Джеймса Голдена, то в Міллера

нема жодних шансів на розмову з ним.

Голос капітанки Шаддид пролунав напрочуд ніжно:

— Міллере, учора було три вбивства. Вісім пограбувань

складів — певно, та сама банда. Шість людей у лікарні — зі

зруйнованою нервовою системою через особливо неякісну

партію кустарного псевдогероїну. Увесь відділок на вухах стоїть.

І ви можете їм допомогти, Міллере. Йдіть і наловіть мені

злочинців.

— Слухаюся, капітанко. Так і зроблю.

Масс чекала на його робочому місці, присівши на стіл. Руки

схрещені на грудях, а в очах — такий самий стомлений

і знуджений вираз, яким вона роздивлялася труп Дос Сантоса на

стіні тунелю.

— Проколупали в тобі нову дірку?

— Ага.

— Заросте. Дай цьому час. Я взяла для нас одне з убивств.

Бухгалтерові середньої ланки в «Наобі-Ширз» відстрелили

голову під баром. Розважимося.

Міллер підняв свій планшетний термінал і скачав файл справи

з базовими даними. Але думав він не про це.

— Масс, хочу тебе запитати дещо...

— Запитуй.

— Скажімо, у тебе є справа, яку ти не хочеш розкривати. Що б

ти зробила?

Його нова напарниця спохмурніла, схилила голову набік

і розвела руками.

— Передала б її тому, хто все спускає на гальмах. У злочинах

проти дітей був один такий... Ми йому щоразу перекидали

справу, коли підозрюваним виявлявся хтось із наших

інформаторів. За весь час ніхто з них не мав проблем.

— Ага.

— Ну, а якщо раптом треба кудись подіти хрінового напарника, то я зробила б те саме, — вела далі Масс. — Ну, ти в курсі? Є

хтось, із ким ніхто не хоче працювати. Смердить від нього, чи

характер складний, чи ще щось, але напарника йому треба. То я

виберу чувака, який, можливо, раніше добре працював, а потім

розлучився. Став пиячити. Досі вважає себе зіркою і поводиться

відповідно. Але вже не має таких показників, як раніше. От йому

ідуть усі лайняні справи. І лайняні напарники.

Міллер заплющив очі. Йому замлоїло в животі.

— А що ти такого накоїла?

— Щоб мене призначили до тебе? Один із начальства підбивав

до мене клинці, а я його відшила.

— І ти застрягла на одному місці.

— Якось так. Та годі тобі, Міллере. Ти ж не дурний, і сам міг

про це здогадатися.

Але насправді Міллер про це не здогадувався. Він розплющив

очі. Масс не була щасливою чи сумною, не була задоволеною

через його страждання або особливо збентеженою. Для неї це

все — просто робота. Мертві, поранені, покалічені. Їй байдуже.

Байдужість допомагала їй дожити до вечора.

— Знаєш, дарма ти його відшила.

— Гаразд, не настільки ти вже й лайняний напарник. А він —

чорноволосий. Ненавиджу чорноволосих.

— Радий це чути, — сказав Міллер. — Що ж, ходімо служити

закону і справедливості.

* * *

— Оце ти надудлився, — сказав йому якийсь придурок.

— Я коп, ч’ хто! — Міллер загрозливо тицьнув пальцем у повітря. — Від’їбися.

— Я знаю, що ти коп, друзяко. Ходиш у мій бар уже три роки.

Це я, Гасіні. А ти надудлився спиртним. Тепер п’яний як чіп

і втрапиш у халепу.

Міллер роззирнувся. Він і справді був у «Синій ропусі». Не