Емілі Теш - Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш

Він зробили паузу.

«Ти ніколи не здасишся», — нарешті сказав маджо. «Ось чому я хотів тебе. Я знаю, що ти не здасишся».

Кіра облизнула губи. Ніхто ніколи не говорив їй нічого подібного.

«Бачиш, Валькірі, — додав Ісо, — я знаю тебе. Виспалися? Досить їжі?»

«Я… тобто?» Кіра дивилася на його пряму спину, прямі вуха та високий гребінь і була приголомшена. Почекай, це все? Вони не збиралися більше говорити?

— Добре, — сказав Ісо. «Розбуди інших. Ми на місці».

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

ПОКОЇ МУДРЕЦІВ

Покої Кіра бачила лише всередині, у сценаріях Мудрості. Зовні це було щось схоже на космічну станцію і перламутрове злиття раковин. Станція сиділа на стабільній орбіті навколо сірої планети, наполовину освітленої світлом найближчої зірки. Ісо дивився на екран з дивною напруженістю. «Що це за планета?» запитала Кіра.

«Земля», — сказав Ісо, а потім: «О, переклад. Дім. Батьківщина зі».

«Це виглядає як лайно», — сказала Кіра.

— Вона мертва, — сказав Ісо. «Там ніхто не жив тисячоліттями. Але це має… емоційний резонанс». Його гребінь опускався, а потім знову піднімався. «Зараз це не важливо. Нам потрібно ретельно розрахувати наш підхід. Макс?”

Магі став між ними, і тоді Кіра зрозуміла, наскільки близько вона стояла до Ісо. — Правильно, — сказав він. Він звучав нервово.

— Я можу спробувати, — сказав Ісо, — якщо ти хочеш…

«З твоїм часом реакції?» — сказав Магі. Він вимушено посміхнувся. Кіра перехопила погляд Клео; вона виглядала похмуро. — Ні, — сказав Магі. «Валлі краще, ніж ти, хоч вона довго не тренувалася. Дай мені керування».

Ісо безмовно відступив, і мерехтливий набір символів з’явився в повітрі навколо Магі. «Більший», — сказав Магі, і символи виросли, аж поки не розійшлись одна від одної на достатній відстані для його великих людських рук.

Він незграбно посміхнувся Кірі. «Це має бути весело», — сказав він.

Екран перед ним був сповнений згорнутої маси покоїв Мудреців. Позаду, прихована в зоряній тіні, височіла незграбна фігура, схожа на акулу в безодні. Навколо його корпусу мерехтіли зеленуваті відблиски викривлення тіньового простору. Його розмір спочатку неможливо було зрозуміти. Тінь ставала все більшою. Коли Покої Мудреців повернулися так, що відбите світло зіки спалахнуло на темній металевій поверхні дредноута, Кіра побачила ім’я, написане гігантськими білими літерами на носі. Тріумфаліс.

«Це флагман Провидіння», — сказала Клео.

— Джоле, — сказала Кіра. «Це Джоле».

У спогадах Вал був відомий корабель, один з найновіших з верфей Ори, чудове призначення для будь-якого кар’єрного офіцера TEК. Він маячив позаду Покоїв Мудреців, мовчазний і пильний, з діапазоном дії датчиків у три сонячні системи та повним набором — Кіра знала — просторових пасток, кругляків Ісаака, спотворюючих списів і бойових дротиків.

— Як вони нас ще не побачили? — запитала вона.

Магі сказав: «Він думає, що ми скеля. Але ми ось-ось почнемо рухатися неправильно». Він вдихнув і видихнув. «Добре. Поїхали».

Пізніше Кіра ніколи не могла згадати про це, не відчувши знову яскравого похмурого трепету від спостереження за тим, як дредноут оживає. Розмальований корабель не мав жодного захисту, крім швидкості та руху, і проти нього прокидалася переможна сила Землі. Це було дивне подвійне відчуття — спостерігати за безжальними траєкторіями металевих кругляків, дикими несподіваними сітками просторових пасток, чудовими й смертоносними списами спотворення тіньового простору — і думати водночас, будь ласка, ні, до біса, так.

Магі, у якого зі скронь стікав піт, ставився до смертоносної смуги перешкод як до гри, подумала Вел; агоге, подумала Кіра. Його щелепа була стиснута, але в якийсь момент він почав посміхатися і не зупинявся; він розмовляв із намальованим кораблем увесь час, поки керував ним у божевільних поворотах і стрибках, пробираючись у тіньовий простір крізь шторм перешкод дредноута — добре, — сказав він, — усе, красуне, давай…

Командир дредноута відмовився від кругляків «Ісаака», які були надто повільними, і випустив крило винищувальних дротиків. Це був тонкий гостроносий дизайн, якого Кіра ще не бачила, але все ще впізнаваний клон від дротиків, з якими вона виросла, і які десятиліттями захищали Гею. Дротики в зграї були швидкими, швидшими за їхній материнський корабель і достатньо маневреними; удар вперше припав на намальоване судно, поштовхнувши його й змусивши Ісо скрикнути.

Магі прогарчав: «Гарна спроба», — і кинув їх у тіньовий стрибок. Екран розплився, змінився: вони були по той бік Тріумфаліса. За мить навколо них почали з’являтися дротики, але вони були повільнішими та не в порядку. Магі вигукнув і повернув свій корабель у божевільне пірнання. Ісо наполегливо сказав: «Стережіться планети! Ми не…”

«Також ні», — відповів Магі, усе ще посміхаючись, а позаду них дротики-винищувачі, які мали дурість кинутися в погоню, відступали від розпеченої небезпеки незапланованого проникнення в гравітаційний колодязь планети. Тепер покої Мудрих були між ними та озброєним Тріумфалісом, а крило винищувачів відступало, намагаючись перегрупуватися.

“Так!” — крикнула Магі. «Дайте мені вхід!»

Кіра ніколи не бачила, щоб він так насолоджувався перемогою. Вона ніколи не бачила, щоб він так насолоджувався будь-чим іншим. Чи таким був для нього Аві в іншому житті, коли вони грали в Судний день, наче це була ще одна гра? Ісо заплющив очі, щоб зосередитися, і червона пляма на його щоці мляво розкрилася знову, коли він зманіпулював Мудрістю. Географія гравітації почала заявляти про себе: перламутрове скупчення космічної станції тепер здавалося прямо над ними, а сіра планета внизу. У масі снарядів над їх головою відкрилася темна діра, ледь більша за їхній корабель. Магі спрямував їх прямо вгору, і вона з гуркотом зачинилася за ними.

«Вау», — сказала Клео, і навіть вона не звучала саркастично.

Кіра спіймала Ісо, коли той похитнувся. На його обличчяі була кров. Вона витікала з очей. Краплі впали на неї і чіплялися на мить-другу.

«Ох, прокляття, — сказав Магі, коли приземлився. «Ти в порядку?»

Ісо відкрив свої очі. Одне око було ще сріблясто-сіре; інше було налите кров’ю і потріскане на вигляд. «Я можу впоратися».

«Ви ще бачите?» запитала Кіра.

«Я покладаюся на зір менше, ніж ви», — сказав Ісо, що Кіра зрозуміла як «ні».

Кіра і Клео підтримали маджо. Магі підняв тил. Єдиною зброєю, яка була у Кіри, був її електрошокер Секполу. Клео кинула свій Магі. Сама вона тримала в руці бойовий ніж свого батька без піхов, хрестик щільно сидів у її пальцях. «Четверо проти Провидіння. Ну, три з половиною. І ми нічого не маємо з далекобійного», — сказала вона. «Маджо, як ти в бійці?»

— Бідно, — сказав Ісо.

«Ну, можливо, ви можете травмувати когось з ворогів поганими спогадами з наступної реальності», — сказала Клео. «Зробіть їх справді огидними. Ми їх знесемо, поки вони плакатимуть за