Ольга Обська - Як я стала королевою, Ольга Обська

Розділ 43. Щаслива і нещасна

Аліса здогадувалася, що король хотів би поговорити з Дрейком про щось дуже особисте, тому не здивувалася, коли той не став озвучувати питання, які збирався поставити примарі.

— Просто виклич його, а я сам з ним поговорю, — попросив він.

— Добре, — швидко погодилася Аліса.

Було б не дуже тактовно наполягати, щоб король неодмінно поділився з нею темою бесіди. Видно ж, що для нього це щось болісне та тривожне.

— Дрейка легко можна виманити цитрусовим коктейлем, — розкрила свій секрет Аліса і коротко розповіла, чому потрібен саме такий напій.

Король посміхнувся від її хитрощів, і вона поспішила в камбуз приготувати приманку, не здогадуючись, що цього разу трюк не спрацює.

Дрейк виявив незрозумілу вередливість. Аліса та король влаштувалися в її каюті з келихами мохіто і виманювали старого пірата, розхвалюючи напій, але їхні старання були марними. Жодного потойбічного звуку чи шелесту не пролунало у відповідь.

Аліса здогадувалася, в чому річ.

— Боюся, Дрейк не хоче показуватися нікому, крім мене.

— Я так і зрозумів, — дійшов король того ж висновку.

Аліса бачила, що у ньому йде внутрішня боротьба. Вибір у Еміліо невеликий — або змиритися з тим, що затія не вдалася, або відкритися Алісі — розповісти, що його турбує, і довірити їй самій розпитати про все Дрейка.

З хвилину він напружено мовчав, а потім підняв на неї очі, і вона зрозуміла — наважився. Недаремно з недавніх пір у неї з'явилося відчуття, що між ними встановилися особливі відносини — дуже схожі на дружні. Адже товаришу можна довірити все — навіть біль.

— Мені гірко зізнатися у своїх підозрах, — похмуро почав король. — Хіба може люблячий син у чомусь підозрювати матір? Але ця думка гнітить мене і не дає спокою.

Аліса бачила, як важко Еміліо вимовити те, що він має намір сказати, і вирішила допомогти. Адже вона здогадувалася про що мова.

— Тобі здається, що королева мати причетна до того, що на тобі магічний борг? Думаєш, це вона наклала його на тебе?

— Я не хочу вірити в це. Але факти говорять про інше. Пам'ятаєш, я розповідав тобі, що кілька тижнів тому Балтасар вручив мені листа від матері, який зберігав кілька років?

Аліса кивнула на знак згоди. Звичайно ж вона пам'ятала. Жрець мав два листа — один для короля, інший — для Аліси. Свій лист вона встигла прочитати лише наполовину, зате король точно прочитав адресоване йому послання цілком.

— Що там було?

— Мама попереджала, що невдовзі я помічу, як проступає на плечі печатка обов'язку. Я і справді помітив тавро практично того ж дня, коли мені вручили лист. У мене завжди була мітка на плечі, але я не надавав цьому значення — вважав давнім шрамом, отриманим у ранньому дитинстві. Але то був не шрам. Тавро розквітло всіма фарбами, почавши зворотний відлік часу до того моменту, коли потрібно буде віддавати борг.

Виходить, королева-мати знала точну дату, коли у короля проступить тавро. Чи означає це, що вона причетна до цього боргу чи ні?

— Що було в посланні?

— Усього кілька рядків, — король почав цитувати по пам'яті: — "На тебе чекають випробування, але впевнена, ти впораєшся. Я про все подбала... Я дуже тебе люблю і завжди любила. Вибач за все, що зробила не так".

Прості слова і водночас сильні та зворушливі. Але чому в посланні немає жодної конкретики? Які-такі випробування? За що королева вибачилася?

Невже магічний обов'язок короля виник все ж таки її стараннями? У Аліси серце стискалося від думки, що повинен відчувати син, який підозрює матір у зраді, але жалість — це останнє, що зараз потрібно королю. А ось підтримка не завадить.

Аліса мала стійке відчуття, що історія з магічним боргом короля могла початися дуже-дуже давно, ще з моменту подорожі його матері на проклятий острів. Якщо привид про це хоч щось знає, Аліса витягне з нього всю інформацію.

— Я зрозуміла, про що треба розпитати Дрейка. Постараюся його розговорити та отримати відповіді.

Король подарував їй довгий вдячний погляд і вийшов з каюти.

Аліса з потроєною старанністю почала зазивати примару, але він і не думав з'являтися.

— Ну ж бо, старий морський вовче, склади мені компанію, — просила Аліса, стукаючи склянками.

Нічого не допомагало. Схоже, пірат знову образився. Хто б міг подумати, що привиди — "панове" з характером. Однак у планах Аліси не було здаватися. Вона знала, як на цю бесіду сподівається король, і не збиралася його підводити.

Довелося знову піти на хитрість. Аліса бачила, що один із членів команди, старий матрос Румбі, іноді ходить з люлькою. Ось до нього й вирушила. Румбі був трохи здивований, що королева просить у нього розпалену люльку, але йому було приємно, що він може бути чимось корисним, і моряк розстарався виконати прохання миттєво.

Вже за хвилину Аліса повернулася в каюту і знову почала кликати Дрейка. Трубка лежала на столі, від неї йшов ледь помітний димок. Аліса терпіти не могла запах тютюнового диму, але заради успіху операції вирішила мужньо потерпіти.

І недаремно — трюк спрацював! На що б там Дрейк не ображався, але спокуса виявилася сильнішою за нього. Кришка скрині відкинулася, і Алісі явився темний димчастий силует.

— Побий мене грім! — вилаявся силует, поступово набуваючи обрисів пірата. — О-хо-хо, як давно я не чув запаху цієї божественної отрути!

Він примостився зверху на рундук, і Аліса поклала люльку поруч із ним.

— Хех, знаєш, як вшанувати солону морську душу, — крекнув він.

— Чому так довго не з'являвся? — пожурила його Аліса. — Продовжуєш ображатися, що я дружу з Піполо?

— Всі блазні — брехуни та пройдисвіти, — завів стару пісню Дрейк. — Він розповів тобі, чому родом з проклятого острова?

— Ми поговорили і все з'ясували, — туманно висловилася Аліса.

Вона продовжувала довіряти своєму блазню, навіть незважаючи на те, що вкотре переконалася, який він неординарний і таємничий. Чіткої відповіді на питання, як так вийшло, що він родом із проклятого острова, Аліса не отримала. Піполо сказав, що долі було завгодно, щоб він народився в тому згубному місці, але він не був там уже багато років — більше двадцяти. Іншими подробицями ділитися не став. Пояснив, що його таємниця пов'язана з магічним боргом, а мовчати про борг — також частина обов'язку. "Коли заплачу по рахунках, зможу все розповісти моїй королеві, — пообіцяв Піполо, — але не раніше". Звичайно, їй було дуже цікаво дізнатися, що ж у нього за борг такий. Але як вона могла наполягати? Аліса вже зрозуміла, що з магічним боргом жартувати не можна. Якщо проговоришся — чекай біди.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍