Аманді Хоуп - Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп

Глава 74

Абияк почала стягувати з себе вбрання. У цей момент постукали, я навіть прикритися не встигла, як двері розчинилися і вбігла моя служниця.

- Пані! - dигукнула вона, надто голосно, я навіть скривилася від таких різких звуків. – Я зараз вам допоможу!

Тільки в цей час я зрозуміла, як добре мати прислугу. Мірана мене розділила, вмила, одягла в чисте, і спати поклала.

- Ти мені як мама, - прошепотіла їй, закриваючи очі.

- Поспіть трохи, - промовила дівчина, загортаючи мене в теплу ковдру. – За годину я вас розбуджу.

- Навіщо? - здивувалася я, втягнувши носом свіжий запах простирадл і вже погано розуміючи, що вона мені каже.

- Ще зовсім не пізно, його високість прокинеться і захоче з вами поговорити, - після цих слів, мої очі самі розплющилися, а Мірана продовжила: - Він обов'язково захоче, повірте мені. Ось еліксир, який передав вам лікар.

І вона поставила на стіл пляшку з каламутною рідиною, такою самою, як давав мені цілитель того дня, що допомагала йому з воїнами.

- А зараз відпочивайте! - промовила служниця пошепки і покинула кімнату, останнє, що я почула, був звук дверей, що зачинялися.

Вже засинаючи зненацька зрозуміла, щось було не так, щось неправильне, ось тільки що, де і коли, так і не змогла вловити своїм втомленим мозком.

Розбудила мене все та сама Мірана. Як же хотілося надіслати все подалі в цей момент, здавалося, я поспала всього пару хвилин.

Дівчина сунула мені під ніс пляшечку з еліксиром, і я, не розплющуючи очі, видула вміст залпом.

Буквально одразу мені полегшало. Сон минув, приємна бадьорість у всьому тілі з'явилася.

- Вже ніч? - запитала дівчину, одягаючись у запропоновану сукню.

- Час пізній, але його високість щойно прокинулися. Зараз він говорить із лікарем. Вам краще бути готовим.

Як же мені це все набридло. Ці ігри в хованки не на життя, а на смерть, інтриги, таємниці, змови, вбивці, що вештаються туди-сюди. Дикі пригоди.

Хтось скаржився, що в нього життя нудне? Давайте сюди в цей божевільний світ. Тут не занудьгуєш.

Служниця ще не встигла поправити мені зачіску, як почувся стукіт у двері. Ми з Міраною переглянулись. Жестами показала їй, щоб відкрила, а волосся хай буде як є. Зрештою, це моя справа, чи я маю на голові порядок. І взагалі, якщо принц вирішив з'явитися до дівчини в таку пізню годину, то нема чого розраховувати, що його зустрінуть при параді.

На порозі справді опинився Дракон. Одягнений він був у сорочку лікаря, трохи замалу, судячи з коротких рукавів, білу із золотим, що внесло резонанс у його образ. Дивно, але білий йому йшов більше, ніж звичний чорний, відтіняючи шкіру і роблячи її смаглявішою.

- Вирішив зазирнути до вас всього на хвилинку, - видав його високість, заходячи в кімнату, і продовжив так, ніби ми з ним тільки перервали розмову: - Хотів дізнатися, як ви почуваєтеся.

Після, ледве помітним кивком вказав Мірані на двері, і та вислизнула так швидко, що я не встигла зупинити.

- Дякую! - відповіла я ввічливо, з побоюванням поглядаючи на його високість. - Зі мною все гаразд, тільки злякалася. А ви як?

- Зі мною теж добре, - кивнув Дракон і, не змінюючи добродушного тону, додав: - Здається, ви сьогодні врятували мені життя.

І погляд такий пронизливий, наче бачить мене наскрізь.

Здалося, чи принц все знає? Чи це лише плід моєї уяви?

- Життя вам врятував лікар, я лише покликала на допомогу, – видала я правильну версію.

- Звичайно, - якось надто швидко погодився його високість.

Наблизившись, підняв моє обличчя за підборіддя і зазирнув у вічі. Я тут же подумки почала повторювати дитячу лічилку. І це все, що встигла. Під його поглядом серце шалено забилося в грудях.

- Я тепер у вас у боргу, - сказав Дракон вкрадливо, а в мене від хвилювання подих збився. - Просіть все, що завгодно.

Тільки після цих слів мені на думку чомусь полізли еротичні фантазії, замість чогось ділового.

Принц посміхнувся і легко доторкнувся до моїх губ своїми.

- Мені подобаються ваші думки, - шепнув на вушко.

Я вже мало що розуміла, перебуваючи в повній прострації. Бачила тільки його губи, легку щетинку на вилицях, і ці очі, що як вир, засмоктують все глибше.

- Продовжимо завтра нашу розмову, вам необхідно відпочити, - не розплющуючи погляду, промовив принц і, зітхнувши з жалем, відпустив мене.

Побажавши мені наприкінці добраніч, вийшов, а я навіть не попрощалася у відповідь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно